Найдіть ·фразеологі викинути з голови, як мокре горить, пробігти очима, викинути сміття, пробігти дорогою, як кіт наплакав, клювати носом, на край світу, клювати зерно, пасти задніх, похнбпити носа. іть буду вдяна 25 ів·

Викинути з голови-забути щось як мокре горить-щось дуже повільно відбувається, пробігти очима- поверхово перечитати, передивитися що-небудь, викинути сміття-розголошувати таємницю або розповідати про те, що стосується лише вузького кола людей чи сім’ї пробігти дорогою(може перебігти дорогу-перебити (зашкодити) комусь) як кіт наплакав-мало, клювати носом-куняти,спати,   на край світу-далеко,будь-куди   клювати зерно (можливо і курі зерна не клюють- багато) пасти задніх-відставати,програвати, похнюпити носа-бути без настрою, розсердитись

Среди плеяды деятелей украинской культуры Тарасу Григорьевичу Шевченко (1814-1861) принадлежит особое место. Шевченко был наделен многими чертами характера: пылким вольнолюбством, большим трудолюбием, жаждой учиться, широким диапазоном интересов, тонким знанием человеческой психологии. Если умножить это богатство удачи на талант в поэтическом слове и в изобразительном искусстве, то станет понятной феноменальная природа его как человека и художника.

При знакомстве с событиями Шевченко жизнь может сложиться впечатление, что они словно цепь случайностей, который мог оборваться в любом месте. Действительно, и прихоть помещика Энгельгардта взять себе за «казачка» в путешествие к Свободная и Петербурга рано осиротевшего Тараса, и встреча в Летнем саду с Иваном Сошенко, и труд у Василия Ширяева по размалевыванию интерьеров петербургских театров, и драматические обстоятельства выкупа из крепостничества, наконец, вступление в Академии искусств в класс Карла Брюллова, - эти «ступеньки» Шевченко роста опираются вроде на нетвердую почву стечении обстоятельств.

Юный Шевченко пришел 1831 года в Петербург пешком, преодолев в сочетании с другими крепостными Энгельгардта сотни вест глубокими снегами Прибалтики и русского Севера. От суровой зимы 1831 года началось его длительное столичную жизнь, полная борьбы за существование, неугасающей желание стать свободным, выучиться на профессионального художника. [5]

Оснований для отчаяния на то время у Тараса было достаточно, но он не поддавался ему. Своими в поэзии и рисовании, трудолюбием и добрым, живым нравом украинский крепостной вызвал в передовых российских деятелей культуры не только любопытство, но и желание практически ему.

будь-яка держава має свою історію. у когось вона рясніє славетними й блискавичними битвами, а на чиюсь долю припадає покора і приниження. так і має бути, адже перемога одного завжди означає поразку інших, і скореному народові нічого не залишається , окрім як схилити голови перед своїм завойовником. на жаль, україну спіткало багато лих та нещасть. наші землі перебували у складі багатьох держав, а наш народ нещадно нищили та пригноблювали. нашу мову нівечили й викорінювали, а розвиток нашої культури гальмували й чинили йому всілякий опір. але незважаючи на підневільне становище, ми не забували свої витоки: свою мову, звичаї, свою батьківщину. ми проявили надзвичайну життєву стійкість, витерпіли усі страждання, довіривши власний біль та переживання лише пісням. пісням, що стали душею українського народу.                              «в тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його», - саме такими словами звертається до пісні український письменник с.плачинда, підкреслюючи її багатогранність та значимість для народу. і дійсно, у ті буремні роки пісні лишалися для українців останнім оплотом надії, тим єдиним видом мистецтва, що вони могли собі дозволити, єдиним засобом, яким прості кріпаки могли прокричати свої почуття, донести згадку про свою історію крізь глуху стіну тисячоліть.                              «народна пісня – духовне обличчя нації», - зазначає а.міцкевич. наші пісні детально змальовують портрети усіх пригноблених верств населення того часу. наприклад, у рекрутських піснях, таких як «без тебе, олесю», «вийшов рекрут за ворота», розповідається про переживання новобранців, тугу прощання з рідною домівкою, коханою. а повстанські пісні «гімн безсмертної батави», «геть, вороги, з україни», «гей, повстанці українські» та інші описують прагнення людей звільнити свою країну, скинути невільниче ярмо, закликають перестати тремтіти від страху, вийти з тіні та поборотися за свою свободу.                              отже, можна зробити висновок, що українські пісні дуже тісно пов’язані з історією країни, бо саме в них народ відтворював все те, що відбувалося навколо. та незважаючи на тяжку атмосферу, яка панувала тоді в житті людей, в піснях простежувалась світла смуга надії і втіхи. як писав і.драч: а пісня – це душа. з усіх потреб потреба.лиш пісня в серці ширить межі неба.на крилах сонце сяйво їй лиша.чим глибша пісня, тим ясніш душа. все