На якому році життя помер т шевченко і де його поховали

Помер на 47 році життя, а похований м.канів, чернеча гора

Літературний рід:   лірика. жанр:   вірш-романс (популярна народна пісня). вид лірики:   інтимна. провідний мотив:   краса життя, краса кохання – над усе. віршовий розмір:   чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку. вид римування:   перехресне. рима:   чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша. поезія стала улюбленою народною піснею «сміються, плачуть солов’ї…». вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче»,природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя – тільки «єдина мить». поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини. для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника. ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:

Удумі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, маруся, попівна богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». невольники, які тридцять літ «божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. тоді маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. у святу неділю маруся богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! » маруся богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. не маючи змоги повернутися в україну, вона є невільникам-козакам зробити це.