Знайдіть і випишіть по два-три приклади художніх засобів із посилання до єпископів вишенського

Влад артумлатмпадоиоиамвпиоампдоимодмапдоилпмащоилпаиощщлипаммапоиоимаплоиапиомапоищпаоир

Наша дума, наша пісняне вмре, не загине.т. г. шевченко  українська пісня — це справжня поезія серця й почуття. вона така ж невичерпна, як і життя народу. як неоціненний скарб проніс наш народ свої думи та пісні через століття неволі й рабства, розкриваючи для нащадків дорогоцінне багатство свого генія.  народна поезія україни відзначається великим багатством і різноманітністю видів творів і художніх форм, тем, сюжетів, героїв і зображувальних засобів. одне з найбільших духовних надбань українського народу, його творчих досягнень — думи. за свідченням лесі українки, думи — «предивні, єдині на цілий світ пам’ятники творчості нашого народу». виникли вони в нелегкий для народу час, коли турецько-татарські орди нападали на його землі, грабували і забирали в полон тисячі людей, щоб продати їх у неволю. під час цієї боротьби з’явилися кобзарі, які донесли до народу слова любові до рідної землі і ненависті до ворогів, прославляли славних лицарів-визволителів. ці талановиті співці були уособленням трагедії україни, яка нагадувала, за словами, т. г. шевченка, «потрощену бандуру з обірваними струнами», і була водночас символом її нескореності й величі.  провідними в думах є мотиви патріотичного подвигу в ім’я вітчизни. прикладом цього є найстаріші думи про героїчну боротьбу народу проти нападів турецьких і татарських орд. «козак голота», «самійло кішка», «маруся богуславка», «три брати азовські» розпові про турецько-татарську неволю, втечу з неї, смерть козака в степу, жорстокість баш, відчайдушну сміливість і мужність козаків, їхній глибокий патріотизм і нездоланне прагнення до волі. з-поміж названих творів особливо захоплюючим є «маруся богуславка», де змальовано образ турецької полонянки, яка турбується про долю своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. дума утверджує високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до «бідних невольників», вірність батьківщині, глибоке розуміння обов’язку людини перед громадою, перед родиною, поняття совісті й моралі. маруся богуславка — це один із яскравіших жіночих образів дум, у якому уособлено високі патріотичні почуття.  з часом думи та пісні відзначаються історичною конкретністю. поштовхом до їх виникнення була визвольна війна проти польсько-шляхетського поневолення. у думах цих часів («хмельницький і барабаш», «перемога корсунська», «іван богун») відображено всенародний рух проти кривдників і завойовників, змальована розправа повсталих з польськими панами, ненависть проти яких була викликана не національними, а соціальними причинами. ці твори акцентують увагу на діях усього народу, на його впевненості у своїй силі, у перемозі. і тільки на тлі мас виступають окремі герої, історичні особи — хмельницький, нечай, богун, що були реальним втіленням честі й совісті народу, найяскравішим зразком його волелюбності й непримиренності до ворогів.  пам’ять про найважливіші події і героїв історії зберігають у свідомості народу історичні пісні. вони поетичний літопис тривалої героїчної боротьби українського народу за своє визволення від соціального та національного гніту, за своє існування. першими творами на історичну тему є пісні про турецько-татарські наскоки, про полонення мирного населення і його страждання у неволі. у піснях про байду, морозенка та багатьох інших народ з любов’ю оспівав героїчних оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше померти, аніж підкоритися. таким мужнім патріотом виступає козак байда, який навіть у тяжких муках знаходить спосіб розправитися з ворогом.  історична пісня досягає свого розквіту в період народно-визвольної війни 1648— 1654 років. у ній оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального гноблення, проти польської шляхти, російського самодержавства. в цей бурхливий період всенародного руху виникла пісня «розлилися круті бережечки», в якій «славна україна» порівнюється з червоною калиною. пісня висловлює певність у визволенні від загарбників:   а ми тую червоную калину,гей, гей, та піднімемо,а ми ж нашу славну україну,гей, гей, та розвеселимо.  як же нам треба плекати кожне словечко рідної пісні, передане у спадок від попередніх поколінь як заповіт людяності й безмежної любові до рідної землі, як взірець нескореності духу народного! як відзначив о. довженко, «українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава».   думаю,я тобі ; ) 

Ми  живемо  в суспільстві,  де  кожного  для  трапляється  чи  то  якась  несподіванка, неприємна  чи  радісна  подія. сила кожного народу  -  в єдності.  була  б  це  війна,  щастя,  успіх, народ  повинен  бути  разом.  гарним  прикладом єдності  є  громада  тухольців. громада  захара  беркута - звичайні  люди,  які  одержали  перемогу. захар  беркут  говорив  :   "доки  ви  будете  жити  в громадськім порядку,  дружно  держатися  купи,  незломно  стояти  всі  за  одного,  а один  за  всіх,  доти  ніяка  ворожа  сила не  побідить  вас". дійсно,  ці  слова є  філосфськими.  і  ми  повинні  брати  приклад  з такого  народу!     абоу повісті «захар беркут» франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.сила народу в його єдності. лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. з історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. саме так вважає герой повісті захар беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». і це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. у скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «товариші, сміло до останнього бою! ».мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом. наприкінці повісті іван якович франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження батьківщини: «давнє громадянство давно забуте… чи не нашім дням судилось відновити його? чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »