Прыказкы чы прысливя блызьки за значениям до казкы цар плаксий и лоскотон

Плаче як риба у неволі

Аля завжди нічого не могла доробить до кінця.   головним персонажем є дівчинка. вона школярка, як і ми. справжнє ім’я  дівчинки галя, але усі рідні та знайомі кликали аля. таке імення і прижилося. на вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. і моро­зиво любила, як усі». ходила до школи. і характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. все, за що бралася, не доробляла до кінця. з причини чи без причини завжди відкладала на потім. навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив алю. ну, присоромлена прийшла вона додому. сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не », але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. і, можливо, аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні недоладії. тут вона зустріла друзів: недоладька та недопопелюшку. у дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покруче­ний і весь у вибоїнах. «але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала аля й рішуче рушила вперед.коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки по­жаліла її. на цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «і аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». а потім закрутила гвинтик недокватирці та вилікувала її, попереду алю чекало багато інших дороблених справ. також ми бачимо, що аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «бо перед очима раптом постав стурбований недоладько. вона згадала його  слова й уя­вила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. коли побачила несправедливість та жорстокість недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «а ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі ре­чі? ! ».      в кінці казки добро перемагає зло, жителі недоладії з вдячністю згадуватимуть алю. а вона ще має безліч справ вдома: попередити інших, чиї імена бачила у книзі «справаномер». тепер, коли слова дівчинки не будуть розходитися з ділами, вона матиме ще більше щирих друзів. 

  у нашому будинку є підвал. колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на і, а підвал віддали мені. там я влаштував майстерню. саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. це крісло подарував мені батько. він у мене директор театру. він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. я так і зробив. - недавно я зробив дві драбини. одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні.  іноді до мене заходять друзі. ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. у цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати.  на новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. учителям та учням вони дуже подобаються.