Написати твір " у рідному краї і бур'янець пахне"

Ім'я миколи вороного назавжди вписане в історію нової української літератури. він своєю плідною діяльністю розширив обрії поетичної творчості. на жаль, тридцять років твори м. вороного не видавалися. видатного майстра поетичного слова віднесли до "новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". був він неповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я. а головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивести українську літературу з провінційного кола на європейський рівень. м. вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися з боротьбою за щастя людини. поет не може стояти осторонь суспільних проблем. поезія вороного глибоко патріотична. серед інших поетичних творів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "євшан-зілля". цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомий широкому колу читачів. любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір. моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про свою вітчизну. певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається навесні до рідного гнізда. це божий закон любові до роду, до місця, де ти пустив своє коріння в рідну землю. горе тій людині, яка відцуралась свого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. з болем у голосі звертається микола вороний до таких людей. свої думки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький хан посилає на руську землю. музикант має на меті повернути сина з чужини до рідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". але хлопець, якого князь володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятає вже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі: але спів цей ніжний, любий, ані перший, сильний, дужий, не вразив юнацьке серце,— він сидить німий, байдужий. але мудрий співець все-таки знаходить спосіб зворушити душу юнака. він дає йому понюхати євшан-зілля. і відбувається диво: пахощі рідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся від довгого сну: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в цій поемі, як у казці, щасливого кінця. поет наголошує на тому, що багато українців блукає по світу в пошуках щастя. і вони не розуміють, що щастя можна знайти тільки на рідній землі: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій повороту? ! можна сказати, що поема "євшан-зілля" орієнтована й на сучасного читача. проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. і є нашого цвіту та й по всьому світу. але хочеться, щоб кожен завжди пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям до скривджених.

1)Народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Миколаївщині у селянській родині.

2)закінчив двокласну школу; в 1895 році закінчив Новобузьку учительську семінарію)

3)учителем

4)редактором в Києві, а потім у театрі М.Садовського.

5)Закарпатті (Ужгород)

6)для дітей

7)«Маленький горбань» та інші оповідання» 1912

8)7 лютого 1940 р.; поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі

9)педагог, митець, дитячий письменник, укладач книг

10)понад 30 книг: поезія, проза, драматургія

11)добру й справедливості, милосердю й гуманізму, здатності співчувати та переживати, оспівують дружбу.

Відповідь:

Особисто мене зацікавила згадка про Тараканівський форт.

Існує легенда, що у цьому місці досі лунають дивні голоси, які вириваються із стін форту і кличуть туристів у його глиб. Але головним привидом форту прийнято вважати дух загиблого священника, який колись правив у тутешній гарнізонній церкві. Начебто його привид і досі блукає темними закутками форту, б"є у дзвони і закликає душі живих і мертвих відмолювати свої гріхи. Тараканівський форт споруджено порівняно із іншими замками і фортецями не так давно. В кінці ХІХ ст. Російська імперія вирішує створити систему оборонних укріплень своїх західних кордонів. Місце для спорудження форту було вибране не випадково: він мав прикривати одночасно і залізничну лінію Здолбунів-Радивилів, і старовинний шлях Острог-Дубно-Радивилів. Вирішили його розмістити на пагорбі, який потрібно було наростити. Тисячі жителів навколишніх сіл і містечок по 12 годин в день працювали на важких земляних роботах. Лише земляні роботи тривали майже 10 років. Паралельно будували залізничну колію, якою пізніше почали доставляти цемент, цеглу, пісок. До 1880 року основні будівельні роботи були майже закінчені. Форт представлял собою добре укріплену споруду з товстими оборонними стінами, обведений широким (до 20 метрів) ровом з водою,земляними валами. Головний вхід був облаштований залізним висувним мостом.В центрі форту розміщена двоповерхова казарма, до якої від ровів з різних сторін вели 4 підземні входи. Форт було обладнано каналізацією, електроосвітленням, телефонізовано. Але попри всю грандіозність споруди, не можна сказати, що в її історії існують військові перемоги, які б  були рівними задуму форту. Хоча бої за неї, звісно, точилися.  

Пояснення:

На фото:  вхід до форту; і сьогодні напівзруйновані будівлі вражають;  вигляд форту з висоти пташиного лету