Скласти характеристику персонажей сім"ї м. стельмаха "гуси-лебеді летять", будь ласка іть.

Язнаю маму,михайлика,любу,себастьяна,деда,маму

ответ:

питання про сенс життя – це, на мою думку, одна з найважливіших проблем філософії. навіть вчені – філософи довели, що точної відповіді на це важке питання не існує.у кожної людини сенс життя різний, але він змінюється з віком та життєвими обставинами. я думаю, що вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, і від генетичної спадковості, та найбільше – від власної волі людини.у деяких сенс людського життя полягає у тому, щоб створити щасливу сім’ю. як влучно зазначив в. сухомлинський, сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро.   інші, всі свої сили спрямовують на досягнення добробуту або на сходження кар’єрними сходинками. отже, кожна людина обирає собі мету і йде до неї різними шляхами. істина полягає в тому, що сенс життя існує, але для кожного цей сенс свій. кожен обирає для себе свій шлях сам.час від часу, особливо в хвилини занепадницького настрою, на думку спадає одне питання, для чого ми живемо? або в чому сенс нашого життя…? на це питання ніхто не дасть   точної, однозначної відповіді.   мене колись теж осінило таке питання. довго думаючи над ним, зважуючи всі   «за» і «проти» мені все таки вдалось відповісти собі на поставлене запитання.   на мою думку, є дві відповіді. перша відповідь така: сенс людського життя полягає у тому, щоб зрозуміти у чому він полягає. на перший погляд це твердження видається нісенітницею, але якщо гарненько подумати, то це так і є. адже, коли зміст життя хоч трішечки, але зрозумілий особистості, то далі жити набагато легше, адже ти знатимеш до чого прагнути. тобто, кожен з нас, повинен сам для себе визначити, що є головне в житті. для когось це може бути улюблена справа, для когось навчання, для когось інша людина.по – друге, цінність життя для мене в тому, щоб робити людям добро і не чинити зла, бо якщо в світі не буде добра, людяності та милосердя, то люди своєю поведінкою будуть схожими на тварин і суспільство деградує.також сенсом людського життя є друзі, рідні, однодумці, кохана людина. коли поруч всі ці люди, то будь-які справи йдуть на лад. а коли людина закохана, то взагалі хочеться обняти весь світ, окриленим піднесеним. не дарма кажуть, що закохана людина готова гори звернути, заради кохання. але не будемо відходити від нашої головної теми.тобто, сенс життя – сама людина, і все що її оточує.на мою думку, людина повинна прожити своє життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в іншому житті. звичайно, можна прожити життя тільки для себе і ні для кого іншого, але потім,   коли ти будеш між небом і землею, після тебе не залишиться нічого…тебе ніхто не буде пам’ятати. тому, варто задуматись над цим якнайшвидше. задуматись, кому ти вчинив зло, кого образив. що ти зробив для того, щоб тебе пам’ятали, шанували? адже, про людину судять, по його справах. життя дається всього один раз і не варто витрачати дорогоцінний час на дрібниці. людина народжена для щастя.життя складне, суворе. «життя прожити – не поле перейти».   але ніщо в цьому світі не стоїть на одному місці, все рухається змінюється. тому, варто пам’ятати, що завтра, післязавтра, будь-коли,   все обов’язково налагодиться, зміниться на краще. тільки треба кожному йти до цього, намагатись змінити цей світ на краще і тоді, завдяки спільним зусиллям, все вийде. тож варто жити і вірити. словом, життя триває, не марнуй його!

извините, может быть для ессе это многовато но можно выбрать из этого текста и зделать маленький

Убайці своєрідно перехрещуються, переплітаються і зливаються два начала: давні міжнаціональні традиції жанру, загальнолюдські риси в ідеях, тематиці і, з другого боку, національна своєрідність художнього втілення цих ідей, риси конкретно-історичної самобутності такого втілення.  діалектична   єдність цих начал і забезпечує актуальність творів даного жанру. о.потебня уподібнював алегорії в байках до шахових фігур, до раз і назавжди встановлених правил шахових ходів. у цьому є певний сенс, якщо йдеться про канонізованість форми, деяку однотипність образів, «універсалізм» висновків. і тут же криється певна небезпека народження «вихолощеної» «байки взагалі» [19; 46], поза часом і простором. тому не менш важливо, щоб були відчутні риси конкретно-історичної самобутності. така самобутність мовних барв,  характерів   і типів притаманна байкам л.глібова.  якщо давньоукраїнські байки писалися старослов’янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою, топоетика   нової української байки  кардинально   відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи  бурлеску , вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). за основу творів брали мандрівні сюжети, український  фольклор , досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських  письменників .  українські автори, які розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. хіхст., орієнтувалися на поширену форму давньоукраїнської байки, для якоїхарактерними   є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.  запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.  байка-казка характеризується розгорнутим сюжетом, побутовою деталізацією, докладністю зображення, у ньому персонажами здебільшого виступають  люди («пан і собака», «солопій та хівря» п.п. гулака-артемовського, «мірошник» є.гребінки).  байка-приказка (у і.красіцького «приповістка», у л.боровиковського – «прибаютка», «приповідка») – це невеликий твір на 2-8 рядків, ознаками якого є лаконізм, відсутність розгалуженого сюжету та деталізації,  яскравість , чіткість, влучність вислову («дурень і розумний», «цікавий і мовчун» п.гулака-артемовського, байки л.боровиковського).  суттєвий внесок в  розвиток   теорії жанру байки зробив г.е. лессінг, який класифікував різні типи байок, поділивши їх на розважальні, повчально-веселі та серйозні. останні, на його думку, продовжували традиції філософської прозаїчної байки античності.  в.жуковський у праці «про байку та байки крилова» простежив історичну революцію цього жанру, виділивши в ній три історичні епохи  1) коли байка була не чимось іншим як звичайним «риторичним  прийомом , прикладом, порівнянням»;   2) коли байка, здобувши самостійне буття, «перетворилася на один із реальних шляхів визначення моральної оцінки для оратора чи моралізую чого філософа». сюди він виокремив байки езопа,  федра , а з нової літератури – байки лессінга;   3) «коли зі сфери красномовства перейшла вона у сферу поезії, тобто набула тієї форми, якою зобов’язана в наш час (мається на увазі хіх ст.) лафонтенові та його наслідувачам».