Характеристику михайлика с цитатами..в рассказе "гуси-лебеди летят"..буду

Ярослав михайлович стельмах народився 30 листопада 1949 р. в києві в родині відомого українського письменника михайла стельмаха. закінчив київський педагогічний інститут іноземних мов, вищі літературні курси в москві та аспірантуру. працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем. відомий літератор абрам кацнельсон згадував часи, коли він підтримав на всесоюзному семінарі молодих письменників молодого українського драматурга ярослава стельмаха, порекомендувавши його п'єси знаменитому тоді панасу салинському — голові ради з драматургії союзу письменників срср, що формував репертуар усіх театрів по країні. ярослав салинському дуже припав по душі і своїми талановитими творами і, головне, скромністю. у бесідах він жодного разу не згадав, що є сином класика української літератури, лауреата всіх існуючих тоді премій, михайла стельмаха. я. стельмах відомий насамперед як драматург. серед його п'єс є твори для дітей: «шкільна драма», «вікентій прерозумний» та інші. п'єси «привіт, синичко! » та «запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього срср. займався я. стельмах і перекладацтвом. він також писав оповідання, повісті для дітей: «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки», «якось у чужому лісі», «найкращий намет» та інші. твори стельмаха відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв. повість «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди сергія та митька. історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію а замість цього почали полювати на страшного митькозавра. наприкінці твору той виявився простим хлопцем василем, який вирішив розіграти двох друзів. за веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію в. нестайка «тореадори з васюківки».

Надійний,  активний,  весели,  й красивий,  розумний,  актуальний,  щирий,  вимогливий,  учудовий.    цей перелік можна продовжувати ще довго і все це – про мого тата, ішова ігора миколайовича. він для мене взірець в усіх справах. я часто замислювався – добро, в кого тато є, дужий, працьовитий. наша сім’я тримається на татові. він усьому голова: і поради він дає, як на світі жити. я йому вірю, тому що все, що він добився в житті – завдячує своїм рукам та своїм знанням.    прослідковуючи життя мого тата, можна побачити його професійний ріст. як і я, тато мріяв з дитинства стати водієм . його дитинство пройшло в мальовничому селі устинівського району. бездоріжжя та віддаленість від траси сполучення з містом, дало поштовх до того, щоб в дворі був транспорт. тато своїми руками склав перший свій велосипед «україна»,  потім пас худобу і заробив на мотоцикл «мінськ» будучи ще школярем, тато часто підміняв дідуся на тракторі - кормороздатчику. він з відповідальністю ставився до своєї роботи. на посівній, понад планом засіяв 450 гектарів. так як виріс він в сільській місцевості, роботи не боявся. змалечку доглядав за худобою, майстрував та лагодив загороди. навчався тато в школі – інтернаті, так як в селі школи не було. і там він був переможцем по шахам, і місце  на обласному конкурсі, і місце серед стрільців-юніорів з пневматичної зброї. мені є чим гордитися за тата.    як справжнього чоловіка призвали до лав радянської армії. це був час, коли армія розділялася і стала українською армією. тато служив в м. бровари.  коли проїжджаємо до києва, то він завжди мені з гордістю показує місце служби. гортаючи татів військовий альбом, я змінив своє ставлення до армії. багато моїх однолітків не хочуть йти служити, а я, навпаки, як і мій тато мрію стати солдатом. він часто говорить: „хто не був в армії, той не пройшов школу життя.” в його словах криється істина  життя. не треба цуратися будь-якої роботи - часто нагадує мені татусь, коли просить мамі на кухні. і все це не з проста. а тому, що мій тато здобув в  лавах збройних сил другу професію – професію повара. ми з мамою із захопленням дивимося на вправні руки татуся, коли він хазяйнує біля плити.

Ужитті трапляється так, що природа дає нам дуже цінні уроки виживання і боротьби зі стихією. людина вже давно віддалилася від природи, і перетинається з нею лише маленькими уривками, у вигляді іх тварин або рослин. з самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. клімат, рельєф, - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. ми маємо шанувати її, берегти та любити.