Характеристика , , федька-халамидрика, ,

Удаване:   жорстокість,    схильність    до збитків,  розбою,  байдужість до болю, небезпеки  справжне: сила волі, мужність, доброта,порядність, благородство

—  пхе! велика біда — без дверей! може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін?

недоштанько подумав і додав:

—  а оце тобі, мабуть, підійде! є кімната без телефону!

—  а хіба тут є кімнати з телефонами?   — здивувалася аля.

—  ні, нема.

—  а взагалі в недограді хоч один телефон є?

—  ні, нема.

—  то чому ж тоді мені кімната саме без телефону!

—  та саме тому, що його в ній нема!

«якась нісенітниця! » — подумала аля і спитала:

—  а кімната, у якій би все було, є?

—  ні, нема!   — гарикнув недоштанько.  — не забувай, де ти знаходишся! їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! бери, поки не пізно, і живи!

—  але я не хочу тут жити! я хочу додому! мені у вас не подобається!

—  ха, відкрила америку! нам усім тут не подобається!   — роздратовано буркнув недоштанько.  — а раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!

—  а от і вистачає, вистачає! я не хочу і не буду тут жити!   — розсердилася аля і навіть тупнула ногою.

—  а куди ж ти подінешся?   — єхидно запитав товстун.

—  ну-ну, не треба сваритися!   — втрутився недоладько. я саме збирався тобі пояснити. вона хоче йти до недороля десятого. що ти на це скажеш?

—  скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути!

—  це ж чому?

—  бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить перший недорадник і — гоп!   — її розпатланої голівки наче й не було! ось чому!

—  а хто він такий — перший недорадник?   — спитала аля.

—  про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку!   — ущипливо мовив недоштанько і, грюкнувши дверима пішов до будинку.

розділ восьмий,у якому аля пробираєтьсядо замку недороля десятого

недоладько лагідно поклав руку алі на плече.

— не зважай на нього. він взагалі добрий чоловік. тільки характер має кепський. а тепер я відведу тебе до королівською замку.

і вони пішли вулицями міста.

— у мене в замку є знайома служниця…  — тут недоладькі затнувся і почервонів.  — вона проведе тебе до замку. а там ти вже сама…  — і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уж нічим не зможе їй .

незабаром вони опинилися на площі перед замком. йому не вистачало лише одної башти, а велетенському годиннику центральної вежі — хвилинної стрілки. тому годинник показував тільки години.

недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах ї лободи та лопухів. невдовзі прстукав він у маленькі залізні дверцята. почулися кроки. дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і недоладько ступив за поріг разом з алею.

вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. але вигляд дівчини її все-таки здивував. обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до п’ят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. з-під неї виглядали маленькі ніжки. права взута у кришталевий черевичок, ліва — у дерев’яний.

—  що, гарно я вбрана?   — розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її аля.  — невже ти мене не впізнала? таж я недопопелюшка!

і поки вони йшли довгим коридором, у недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.

—  уявляєш?   — щебетала вона.  — я вже мала стати принцесою! двоє дівчаток-жовтенят розповідали про мене казку для малят у підшефному дитсадку. і раптом через мене вони посварилися! здна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. так вони й недоказали казку до кінця! от я й залишилася така,  — і вона показала на своє вбрання.  — а далі! далі я мала одружитися з принцем!

тут недопопелюшка лукаво глянула на недоладька і знову заторохтіла:

—  проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. розумієш, усі принци — це матусині синочки. а з мене яка принцеса? тому й звуть мене недопопелюшкою. зате я потрапила в країну недоладію і познайомилася з недоладьком. а що з тобою трапилося? ти давно тут? де твій дім? тобі тут подобається?

невідомо, скільки б іще запитань посипалося на алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. у каміні весело палахкотіли дрова.

недоладько присів ближче до вогню і сказав:

—  хвильку, недопопелюшко… зараз вона тобі все розповість.

розділ дев’ятий,у якому недопопелюшкаризикує життям

аля розповіла недопопелюшці, як опинилася у недоладії.

—  але я не хочу лишатися тут,  — продовжувала вона,  — я хочу додому. тільки не знаю, як звідси вибратися. проведи мене будь ласка, до недороля десятого. може, він мені, - попросила дівчинка.

почула ці слова недопопелюшка і враз спохмурніла.

—  спробуй,  — задумливо мовила вона.  — хоч і не вірю, що наш недороль зможе тобі чимось . я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати перший недорадник!   — рішуче додала вона.

Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.ой, як соромно! як негарно все вийшло! ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. і нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. а потім їй усе набридло.дівчинка відіклала роботу й подумала: «завтра дошию! » назавтра часу у неї не знаїшлося. а згодом вона й зовсім забула про вишивку. їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.—  що це?   — здивувалася бабуся.—  це… це… вишиваний рушничок…  — ледве вимовила аля і почервоніла, як ті нитки.а тато глянув на неї й стиха мовив: —  ех ти! і тоді аля втекла до своєї кімнати.ох, як негарно все вийшло! потроху дівчинка заспокоїлася. вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! але ніхто не прийшов. спочатку алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «то ви такі!   — сказала вона сама собі.  — ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не »—  цілих сто!   — голосно промовила вона.—  еге ж, рівнесенько сто!   — повторив хтось за її спиною. першої миті аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.аля обернулася і…—  хто тут?   — прошепотіла вона.на плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. на голові у чоловічка червонів ковпачок. а на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.аля заніміла. а чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.—  так, так, усе правильно!   — задоволено мовив він.  — сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. якраз стільки, скільки треба…чоловічок не доказав, бо аля вже встигла на той час отямитись. вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.а чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. аля прислухалась і почула дивні слова: недо-роби! недо-пиши! недо-почни! недо-лиши! і недо-їж! і недо-ший! і в недоладіюмерщій! чоловічок задоволено потер руки. потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник! раптом щось підхопило алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…розділ другий,у якому аля потрапляєу країну недоладіюа треба вам сказати, що аля тільки на перший погляд була звичайна дівчинка. тобто виглядала вона звичайною: ластовиннячко на носі, дві кіски, ямочки на щоках.а вдачу вона мала незвичайну — нічого, ну зовсім нічогісінько не доробляти до кінця.те, що їй покладуть на тарілку, вона не доїсть; те, що дадуть пити, не доп’є. почне малювати — кине, бо набридло. почне щось ліпити з пластиліну кине знову, бо нудно. або вишиває і те покине, бо нецікаво. навіть заплестися не може до кінця. заплете одну кіску — а за другу й не береться. так і ходить цілий день одна коса заплетена, друга ні.через це з нею завжди траплялися якісь неприємності, як от сьогодні з бабусиним днем народження.втім, давайте подивимося, що трапилося далі. аля недовго мандрувала таким незвичним способом. їй здалося, що вона впала зі стільця на підлогу. але, роздивившись навкруги, зрозуміла, що опинилась у геть незнайомому місці.сиділа вона біля ставка. але якого ставка! у ньому зовсім не було води! так, так! аля протерла очі, але дивний ставок не зникав. великі і маленькі риби пішки походжали по дну, наче прогулювались. старий рак з однією клешнею за щось сварив маленьких рачків. а біля самого берега гуляли дві плотвички.одна з них тримала парасольку. вона часто поглядала на небо і казала: —  згадаєш мої слова, любонько! сьогодні неодмінно буде дощ, і ми всі