Нужно сочинение на тему "если бы я был лукашем" (лесная песня)

        если бы я был             мир драмы-феерии леси украинки "лесная песня" наполнен героями двух типов - людьми и мифическими существами, которые живут рядом, общаются, друг другу и конфликтуют.  лукаш - человек. он музыкально одаренный, с врожденным чувством прекрасного. одного теплого весеннего дня парень игрой на свирели разбудил от долгого зимнего сна прекрасную лісовичку - мавку. очарованный ее красотой, он полюбил девушку, но раздвоенность души не позволила лукашу сохранить это чувство.  любовь - это великий дар небес, который дается не всем, а только избранным. мало кто может похвастаться, что пережил это чувство и сохранил его на всю жизнь. часто люди путают любовь с простым увлечением или влечением и горько разочаровываются, когда все быстро проходит. если бы я был лукашем, то сумел бы разглядеть настоящую любовь и не отпустил бы его от себя. никакие условности не должны стать помехой настоящему чувству. надо оберегать свою возлюбленную от насмешек, злого или неосторожного слова, изнурительного труда, грубого быта. мавка ради любви покинула все, что любила больше всего в мире: напоенный запахами цветов и трав чистый лесной воздух, свободную жизнь, своих добрых друзей и . она стала носить грубый непривлекательный одежду, жить в пыльной хижине.            покинула высокое вершины  и низко на мелкие тропинки спустилась.            мавка от чистого сердца по хозяйству: пасла коров, носила дрова, сажала овощи, засевала ниву, распоряжалась в доме и на дворе. и мать лукаша была невдоволена. ей не нравилась невестка, и старая женщина на каждом шагу старалась задеть ее недобрым словом, оклеветать перед сыном. в этой ситуации настоящий мужчина должен был развести женщин. мать заверить, что она навсегда останется его самым дорогим человеком, а для своей семьи построить новый дом и жить с любимой женой. нельзя так просто отказываться от чувства, которое разбудило весну, изменило весь мир и твою душу. надо защищать его, бороться за него, идти наперекор всему, а не засматриваться на другую, к которой так благосклонно относится мать. а то может случиться так, что другая вместо ожидаемого богатства и благосостояния принесет в сумках нищета. тогда не освящена любовью дом станет пустым, жизнь потеряет свою приманку и превратится в убогое прозябание. я бы никогда не допустил этого. пусть бы моя избранница кому-то и не нравилась, пусть говорили бы люди, что хотели, но на месте лукаша я бы ценил самое прекрасное чувство, которое способно и оборотня превратить в человека. любовь надо беречь, ценить и оберегать, и тогда оно наполнит жизнь смыслом, радостью и счастьем. 

Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.

Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана.Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі.Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.

Объяснение:

легко и

Доброго дня, дорогий Тарасе Григоровичу! Нашому поколінню пощастило відзначати 200-ліття від дня Вашого народження. З цієї нагоди, нам би хотілося трохи дізнатися дещо про Вас і Вашу творчість. Розкажіть, будь-ласка, коли Ви написали поему "Княжна", вірші "Сонце заходить, гори чорніють...", "Мені тринадцятий минало..."?

- Доброго дня й вам, мої любі нащадки. Я радий, що ви виконуєте мій заповіт, пам'ятаєте мене, досі боритесь за незалежність нашої рідної неньки України. А щодо вашого запитання, то ці вірші я написав, перебуваючи в Орській фортеці в період з кінця червня по грудень 1847 р.

- Тарасе Григоровичу, що Вас надихнуло на написання поеми "Княжна"?

- Мене надихнула почута розповідь черниці монастиря, в якому одна княжна прийняла постриг через важкі обставини її життя, які вона не змогла подолати.

- Чому саме 13-літній вік так запав Вам у серце, що Ви написали вірша "Мені тринадцятий минало..."?

- У цей період я думав, що усе життя житиму в своєму селі, працюватиму на землі. Але життя закинуло мене далеко від рідного села. Я служив у війську, сидів по тюрмах, був у засланнях, але завжди пам'ятав Україну, рідну ниву, хату, садок, ягнят за селом і привітних людей.

- Чому, коли у Вас на душі смуток, Ви звертаєтесь саме до Зорі, як у вірші "Сонце заходить, гори чорніють..."?

- Коли я був малим, то більшість свого часу проводив у бур'янах, "пас ягнята за селом", гусей тощо. А коли наступав вечір і на небі з'являлися зорі, я звертався до них. Адже вони згори століттями бачать нашу землю, її невимовну красу, поля, гаї, гори, але й гають за страшною несправедливістю, яка давно панує на Україні. Бо українські люди не є вільними, поневолені панами і царями, працюють на них, не маючи для себе і своїх дітей, інколи, й крихти хліба. Зірки все це бачать й сумують...

- Дякуємо, наш Кобзарю, за Ваші щирі відповіді і Ваші вірші, у яких є настанови не тільки для Ваших сучасників, але й для най та наступних поколінь.