Напешите 2 маленьких акровирша нужно

Это — не миф и, отнюдь, не фантазия , нет ни границ, ни пределов познания. целостный мир в бурном многообразии и   перебор всех побед мироздания. каждое слово имеет значение, лексика, этика, время — в ладонях, отзвуки дат и событий течение, перечень слов — бесконечен, бездонен если тебя увлекут размышления, дань ты захочешь науке воздать или дополнить осмысленность в чтение я   предложу эту книгу читать.

Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника вадима кулаківського прекрасного принца.  софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. щоб позбавити рід кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. сніжана— тітонька софійки, доросла мрійниця. сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.

Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в хvі–хvii століттях. жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. саме такою є маруся богуславка. вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок марусі, її ім’ям і названо думу.маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. звідси благородні риси і вчинки героїні. маруся богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — є їм вирватись з ненависної турецької каторги.

тож маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не », і обіцяє їм на  великдень  дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру марусі, а стали проклинати її, проте маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

бо я вже потурчилась, побусурманилась

для розкоші турецької,

для лакомства нещасного!

трагедія марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.

таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила маруся богуслав-ка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу

образ марусі богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї батьківщини.

головна героїня змальовується у всій психологічній складності. її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. в цьому виявилась висока майстерність твору. симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.