Про що вірш ''давня казка'' лесі українки

Давня казка (дуже стисло) - українка леся  десь, колись, в якійсь країні,  де захочете, там буде,  бо у казці, та ще в віршах,  все можливо, добрі люде;   десь, колись, в якійсь країні  проживав поет нещасний,  тільки мав талан до віршів  не позичений, а власний.  поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні.  одного разу за цим заняттям його побачив лицар бертольдо, що поспішав на полювання. лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. в серці гордого вельможі запалився вогонь.  після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу.  2  якось ввечері лицар бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни ізидори. поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність.  3  скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. вдячний бертольдо обіцяє нагородити його.  вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. скрізь чути плач і стогін.  нарешті мужики повстали проти свого пана.  "в мужика землянка вогка,  в пана хата на і;   що ж, недарма люди кажуть,  що в панів біліші кості.  у мужички руки чорні,  в пані рученька тендітна;   що ж, недарма люди кажуть,  що в панів і кров блакитна!   мужики цікаві стали,  чи ті кості білі всюди,  чи блакитна кров проллється,  як пробити пану груди? "  отаманом повсталих став знайомий панові поет. бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію.  тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана.  врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили. 

Де б людина не жила, вона ніколи не забуде рідного дому - дому, де вона провела своє дитинство. і неважливо, чи це розкішна квартира або хатиночка у селі. людина буде завжди пригадувати батьківський дім з ніжністю та любов'ю.  і це не дивно: саме в дитинстві людина відчуває все особливо гостро. дитина вважає себе і свою домівку центром свого власного всесвіту. саме в рідному домі проходить майже весь початок її життя. і тільки потім дитина починає проводити більше часу не д домі: іде в дитсадок, а потім і в школу. але більша частина її життя, як і раніше, проходить вдома. тому прив'язаність до рідному дому для кожної дитини є природною.  дитина виростає та дорослішає, і ось вона вже покидає рідну домівку і їде вчитися або працювати кудись в інше місто. там вона може поміняти багато місць проживання: жити у гуртожитку або знімати житло, але вона буде з задоволенням приїзджати відвідати батьків - не в гості, а "додому".

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. а її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.  батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.  усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.  і до сьогодні зберігаються ці родинні традиції. сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.  раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей один одному, любити одне одного. зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.  такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції.