Спростуйте або підтвердьте твердження що "польоти в небо звеличують людину величною красою і роблять її безсмертною" 11 клас

Епіграф:   спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (леонардо да вінчі) на шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. а скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! я вважаю, це велика помилка! завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.  на мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже  зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. я вважаю, цього робити ніколи не можна. щодо мене, я завжди згадую вислови: "якщо я , нічого краще не буде" та "якщо тобі важко, ти на вірному шляху". це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. у будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, є нам. я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. небо може   дати велику силу.  для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд,  мета. усі ми будуємо  якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, увагу до себе. хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. так, на духовному рівні це можліво, це до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо. коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не улюбленої справи. на мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). ось що найважливіше! отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. і нехай "побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (в. борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.  прагніть до неба та перемагайте завжди!

Сумна доля чекає ліричного героя. він скоріш за все засуджений на висилання до сибіру. але особисті страждання страждання не лякають його. митцеві не страшно й бути забутим людьми. трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. герой уважає, що зроблено дуже мало для славної україни; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. а головне, що трагічна доля чекає україну. її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. у творі ми бачимо, як невідступно мучила шевченка думка про загрозу відродженню україни, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: як україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять. ось що для шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! він без болю зізнається: чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині — однаковісінько мені. але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної україни: «мені однаково, чи буду я жить в україні, чи ні».
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась.

Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети.

"Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби". Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість.

Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.

Объяснение:

Подпишись на меня