Цитатный план характеристики климка с текста климко

Добрий, турботливий, чуйний, акуратний,  працьовитий,умілий«це була  найбільша радість климкова -  покласти  перед  дядьком  чепурно списані зошити, а самому заходитися поратися: винести  миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки,щоб дядько не обернувся,насипати йому юшки, якої сам і наварив, -  гарячої та запашної».  самотній, гордий «доглядати за собою – зварити  їсти, прибрати  в хаті ,випрати одежину – він і сам давно вже вмів…» витривалий, терплячий «… земля була холодна , від неї потерпли підошви і зробилися як дерев’яні. коли вони мерзли так ,що аж пекли ,і не було вже терпцю йти далі , климко сідав просто серед дороги й одтирав  їх руками…» товариський «він рідко коли залишався наодинці у закіптюжених стінах , бо в нього частенько, - бувало, що й до ночі, - засиджувалося шкільне хлоп’яче товариство…» відповідальний «що , що в нас картоплі  є трохи та сала? цього хоч би на два місяці хватило. а скоро зима. зараз, поки тепло, треба йти. харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…» милосердний «климко видлубав з кишені одну тридцятку і поклав бабусі  у пелену,а сам швидко пішов геть». кмітливий, сміливий «климко випустив плащ-палатку,вчепився дівчині в другу руку і закричав : «це моя сестра! сестра моя, пустіть її! чуєте? вона мені за матір! »  совісний, відповідальний, стійкий «-треба ж роботу  якусь зробити тітці , а то тільки : і те зроблю , і  те…»         

 

Алегорія- "бо та піч - не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні".  епітети-чужа,  українська,рідні,дорогий,важкий,значна,прекепська,добру,таємних,палких,дорогих,численні,народну,небезпечною,міцна,нового. метафори- "труд важкий підіймали на плечі", " щоб на душу не впав мені зрадництва гріх",   зв′язав свій язик,але в грудях не можу я здержати крик,ще стоїть україна. гіпербола- "кожна піч українська - фортеця міцна". порівняння:   бо та піч - не чужа, українська то піч, і думки надиха мені рідні; то мій луг дорогий, запорозька то січ; кожна піч українська - фортеця міцна.

Укнизі юрія винничука “місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. тішиться метеликам, пише вірші та читає біблію. біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. а найцікавіше, що дракон, він же грицько, пише вірші. лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.   тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. ось така каламбурна зав’язка винничукової повісті-казки. далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. м’якосердий грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? навіщо зробив з нього поета? поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до господа. але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ” – роздумує автор. доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “ласкаво просимо в щуро­град”. автор говорить вустами головного персонажа: “ми народ ліриків, а не воїнів. і вже тому приречені на загибель. народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! ”.