Надо маленький горбань план и пересказ 15

Тема твору:   зображання страждання шахтарського хлопчика павлика через вади у стані здоров'я (горб), що сприяло негативному, зневажливому ставленню до нього сільських хлопців.ідея твору:   уславлення дитячої доброти, щирості (павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу.головна думка:   головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взає; на зло відповідати добром (за законами біблії).жанр твору:   соціально-побутове оповідання.сюжет твору: павлик — малий горбань, хлопчик-каліка, що живе в убогій шахтарській халупі разом з матір'ю — вдовою і дідом антипом. він тягнеться до дітей, хоче з ними гратися, ділитися своїми радощами, але зазнає від своїх ровесників лише зневаги і знущання. тяжко переживає павлик своє каліцтво, гірко доводиться його матері, захищає внука дід антип. життя не озлоблює їх, вони залишаються добрими і чесними, терпляче зносять біду.композиція твору: оповідання складається з 6 розділів, пов'язаних між собою історією гіркої долі малого хлопчика павлика, який втратив здоров'я через батька-п'яницю і став горбатим.  герої твору:   павло (малий горбань), дід антип, мати павла, захарко, мати захарка (тітка явдоха), пронька, дівчата.      характеристика головних героїв.      павлик:   онук старого шахтаря антипа незвична дитина. павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність павлика. вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. заводій усіх дитячих ігор і бійок захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити павлику. він дражнив хлопчика горбанем, знущався з його безпомічності. якось у свято діти вирішили піти у степ. павлик уже бував тут. йому ковзати чобітками по цілині, дихати на повні груди запашним повітрям, стежити за сріблястими хмарками. у степу хлопчик забував про вбогу шахтарську халупу і своє життя каліки. йому хотілося піднятися високо до жайворонків, щоб разом з маленькими пташками оглядати землю. душа хлопчика жила у хворому, скаліченому тілі, але залишалася вона доброю, люблячою. павлик умів іти і беззахисну тваринку чи птаха, і свого кривдника захарка.  захарко: хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. ось і захарко не ів майбутніх пташенят, ледь не скалічив павлика. меткого, міцного, здорового захарка, здавалося, не могли виховати ні штурхани матері, ні ремінець діда антипа. від розправи він міг сховатися у шахті, залізти на високу драбину. здається, захарко нікого не боявся, ні на що не зважав. і яким було здивування діда антипа і матері захарка явдохи, коли діти подружилися. те, що не могло зробити покарання, зробило добре ставлення хлопчика-каліки павлика до забіяки захарка. 

Iз давнiх-давен уславилась земля украïнська пiснями, якi передавалися вiд  поколiння до поколiння, вiд матерi до дiтей бережно, як найцiннiшi релiквiï.  пiснi розкривали духовний свiт народу, його прагнення i сподiвання, горе i  радощi, давали сили в трудi i боротьбi за визволення.  "украïнська народна пiсня,  ї писав м. стельмах,  ї увiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий свiт, iсторiю i побут,  болючi роздуми i найнiжнiшi почуття, воiстину генiально поєднала пристрасне й  емоцiйне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями "  доля украïнськоï пiснi сумна i велична. незважаючи на перешкоди i  лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати красою новi поколiння. кожна пiсня,  мов iскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав  укладач збiрки "найкращi пiснi украïни" михайло шевченко: "вона має те  велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям  духовностi  ї має дух! "  народна пiсня  ї це насамперед iсторiя украïни та невмирущiсть душi народноï, це свiт  життя i боротьби, надiй i сподiвань, якi не людину i в найтяжчi часи.  минають столiття, змiнюються суспiльнi устроï, потрясають свiт вiйни i  голодомори, на змiну одним поколiнням приходять iншi зi своïми смаками й  уподобаннями. а народна пiсня залишається, даруючи свою красу та неповторнiсть.  может так подойдет

Мартин боруля – головний герой однойменної трагікомедії івана карпенка-карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. характер мартина борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. ставлення до інших: зневажає красовського, наївно довіряє повіреному тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. ставлення інших до мартина: тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. ставлення автора до мартина: за прототип мартина було взято батька автора. цим іван карпенко-карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. моє ставлення  до мартина борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити мартин. це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно. на відміну від пузиря  («хазяїн»), калитки («сто тисяч») мартин боруля  не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський журден,  у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по  суті, утрачає здоровий глузд.