Коротка і змістовна біографія бориса грінченко.

Борис грінченко (1863 — 1910) був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. відомий він і як мовознавець , фольклорист  ,та етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи.народився борис дмитрович грінченко 9 грудня 1863р. на хуторі вільховий яр на харківщині у збіднілій дворянській родині. у 1874 — 1879рр. він вчився у харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. після двомісячного ув'язнення грінченко працює дрібним канцеляристом у харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. за винятком 1886 — 1887рр., коли грінченко працював статистиком у губернському земстві на херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881 — 1894).у 1894р. грінченко переїздить до чернігова. тут, працюючи у губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним з керівників нелегальної «чернігівської громади», разом із дружиною — письменницею м. загірньою упорядковує музей української старовини в. тарновського.

з 1902р. грінченко живе в києві. у 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «громадська думка» (згодом «рада»), а в 1906р. — журнал «нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «просвіта».

Хвалить його кожен,                                                                                                   любить його кожен.                                                                                                   і дня ми прожити,                                                                                                     без нього не  можем.

Відповідь:

Козакували. Тобто, ловили рибу, полювали на звірів з дорогим хутром. Займалися вони цим поодинці або збираючись у невеличкі гурти, але напади розбійників, татарів змусіли їх згуртуватися проти ворога.

Пояснення:

цитата: У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. А чому саме — ніхто вже й не скаже.