Напишіть короткий твір на тему маленька правда велику брехню переможе

ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.

але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.

людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. це завжди впливає на поведінку та здоров’я. крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.

окрема мова про відносини. ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…

Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.

Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою.

Объяснение:

Події повісті Г. Тютюнника “Климко” переносять нас у жахливі часи окупації України німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої вітчизняної війни, і відкривають ще одну забуту сторінку історії нашого народу. Головний герой твору – хлопчик за ім’ям Климко. Він відправляється за багато кілометрів для того, щоб придбати сіль, а потім її продати на рідній станції, купити їжі і врятувати від голодної смерті улюблену вчительку з її маленькою донькою, свого друга та себе. Перемагаючи в собі страх, фізичне знесилля і хворобу, Климко подорожує шляхами війни, сповненими смертельних небезпек. За віком він був нашим ровесником, але війна зробила його дорослою людиною. Читаючи повість, вражаєшся його недитячій мудрості і витримці, серцем відчуваєш усі його страждання. Здається, й сам подорожуєш разом с Климком, вчишся милосердю і кожну хвилину приміряєш на себе образ героя повісті.
На мій погляд, головною темою повісті “Климко” стало саме милосердя. Спочатку Г. Тютюнник розповідає про випадкову зустріч Климка і його друга Зульфата зі своєю улюбленою вчителькою,
яка опинилася майже у безвихідному становищі разом з маленькою донькою. Після цієї зустрічі у хлопців виникла благородна ідея до цій жінці: усі турботи про Наталію Михайлівну з Олею вини беруть на свої слабкі плечі, проте стають для них опорою. В першу чергу переймаючись саме їх життям, юний герой повісті вирушає у дорогу.
Подорожуючи, Климко стає свідком різноманітних подій і пригод. Ризикуючи життям, разом з шевцем під час облоги хлопчик рятує від Німеччини незнайому дівчину. Завдяки цьому вчинку ми розуміємо, що справжні люди, незалежно від віку, залишаються людьми у будь-якій ситуації і здатні виявляти милосердя та співчуття до інших.
Потім, хворий на лихоманку, Климко опиняється у тітки Марини, яка його виходжувала та хотіла залишити хлопця у себе, навіть всиновити його. Хлопчик не погодився, хоча йому і подобалося у доброї жінки, бо відчував велику відповідальність за життя найдорожчих для нього людей. На мій погляд, цей епізод дуже виразно показує самовідданість і доброту наших співвітчизників – і дорослої жінки, яка переймається долею Климка, і маленького хлопчика, який понад усе турбується про близьких людей.
Але найважливішим є завершальний, трагічний епізод повісті – повернення Климка на станцію с торбиною солі, до радянському полоненому і загибель хлопчика. Климко повертався до рідної станції сповнений радості, адже у нього була сіль і він пережив усі небезпеки та випробування воєнних шляхів. Та вже майже біля рідного дому хлопчика підстерегла підступна смерть, як підстерігала вона на шляхах війни багатьох його ровесників. Навіть в останні хвилини життя Климко залишається людиною, яка піклується не про себе, а про інших, бо в ту саму мить, коли його скошує черга з німецького автомата, він показує радянському полоненому, куди тому тікати: “Він втупився пальцями в курточку на грудях, тихо ахнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”.
Перед очима ще довго залишається торбинка з сіллю, а серце наповнюється безмежною тугою і любов’ю до хлопчика з такою відчайдушною, милосердною і безкорисливою душею, яка жила для добра. Климко – це уособлений образ усіх дітей війни, які іноді виявляли таку сміливість і милосердя, що й дорослим було не під силу.
Самопожертвування, порядність, чуйність, любов і доброта – у наш час явища дуже рідкі. Дехто виправдовує це суспільними та економічними чинниками. Але ж за часів війни умови життя були набагато гірші, бо людина могла разом втратити все – і будинок, і рідних, і власне життя. Та попри все більшість наших співвітчизників залишалися гідними та чуйними до чужого нещастя людьми.
Прикладом цього може бути і герой повісті Г. Тютюнника “Климко”.
Сьогодні мало кому під силу пронести на собі той хрест, який узяв на себе і з гідністю проніс маленький хлопчик. Піти на самопожертву заради інших людей, навіть не замислюючись – героїчний вчинок, на який здатний далеко не кожний, а ось залишатися порядним, виявляти чуйність, здійснювати добро – це те, що може зробити кожен з нас і те, до чого кожен з нас повинний прагнути.