Рассказ какое добро делали мне другие люди

Иутешали в плохую минуту)) веселили меня если я грустил, всегда находили время для меня, ни когда не предовали.

світова література має у своїй скарбниці багато історій трагічного кохання, багато закоханих героїв, мрії яких так і не здійснилися. трістан та ізольда, ромео та джульєтта, паоло та франческа і ще багато-багато закоханих, яких розлучила чи доля, чи злість та ненависть інших людей. михайло коцюбинський додав до цього переліку ще одну пару —  івана та марічку, сільських парубка та дівчину з берегів черемоша, які, на відміну від заклопотаного своїми справами та буденністю , мали поетичні душі, чутливі серця.

іван від самого свого народження виділявся серед інших дітей, він поводився інакше, був чужим у гуцульському світі, де існували свої закони й чітко визначений погляд на всі явища та події. мати навіть неодноразово замислювалася, а чи свою дитину вона виховує, чи не «встигла хитра бісиця обміняти її дитину на своє бісеня». незвичайною, несхожою на всіх була і марічка. згадаймо лише сцену  зустрічі двох дітей: дівчинка не заплакала, коли іван вдарив її та викинув у воду її кісники, а почала привітно розмовляти та пригостила кривдника цукеркою.

іван та марічка, як і славнозвісні ромео та джульєтта, були представниками двох ворогуючих родів —  гутенюків та палійчуків, ненависть між якими була такою давньою, що вже ніхто, не пам'ятав, звідкіля вона пішла. проте, на відміну від шекспіра, український письменник не акцентує увагу на цій ворожнечі — двоє закоханих змогли обійти її, їхнє кохання довгий час залишалося таємним, батьки нічого про нього не знали і не втручалися в стосунки івана та марічки.

хлопчик та дівчинка  зростали разом: випасали ягнят, бігали лісами та луками, купалися у річці, гралися та веселилися. поступово їхня дитяча дружба переросла у міцне і, з погляду інших людей, якесь незвичайне кохання. вони обоє були тонкі, творчо обдаровані натури — іван пречудово грав на флоярі, а марічка складала пісні. і в цій музиці, у цих піснях виливалася вся сила їхнього кохання. понад усе іван хотів одружитися з марічкою та змушений був іти в найми далеко від рідного села. тяжко йому було розлучатися з коханою, та й дівчина передчувала недобре, проводжала милого сумними співаночками:

гой ви мете, співаночки,горами співали,я си буду, молоденька,сльозами вмивати.

не було жодного дня під час іванового літування на полонині, щоб не згадав він марічку, вона приходила до нього уві сні, не залишала його думок, він чув її голос. серце закоханого відразу відчуло, що з дівчиною сталося щось погане, —  поспішав іван з полонини додому, та не застав марічки живою. зла доля, а не ворогуючі родини розлучила закоханих — забрав дівчину черемош.

важко сприйняв іван звістку про загибель коханої: «великий жаль вхопив івана за серце. зразу його тягло скочити зі скелі у крутіги: «на, жери і мене! ». але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки».дійсно, надзвичайним було їхнє кохання, про нього складали співанки, «які розійшлися по горах». а іван так і не зміг вгамувати свій біль, намагався він жити звичайним життям, одружився, завів господарство, та нічого не вийшло, бо десь далеко, за межею цього світу чекала його марічка — єдине і  справжнє кохання. і він пішов до неї, дозволив мавці, що прийняла подобу коханої, завести себе далеко в гори, не жаль було іванові розлучатися з життям, яке стало порожнім після смерті дівчини.

Греки спалили трою, і еней з ватагою троянців, зробивши човни, попливли морем. це побачила юнона, яка дуже не любила енея, сина венери, і побігла до бога вітрів еола, щоб той здійняв бурю на морі й потопив троянців. за це вона обіцяла йому «дівку чорноброву». еол розпустив свої вітри й зробив страшну бурю. еней пообіцяв нептунові «півкопи грошей», щоб той утихомирив вітри. коли випогодилось, троянці стали готувати на обід «із салом галушки», «лемішку й куліш» і всяке інше, бо любили поїсти, випити, а потім поспати. венера, хвилюючись за сина, пішла до зевса, який «тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав». зевс сказав, що доля енея вже вирішена: він поїде до риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок».   кораблі енея довго пливли морем і нарешті пристали до берега, де було місто карфаген. а правила в ньому дідона, розумна пані моторна. цариця закохалася в енея, щодня влаштовувала бенкети, вечорниці, ігрища, робила все, щоб парубок аж на два роки забув про свою мету, про рим. зевс, випадково глянувши з олімпа на землю, побачив, як гуляють троянці, розлютився і послав меркурія, щоб той нагадав енеєві про його призначення. еней вночі втік від дідони, а вона з горя себе спалила.героїчний подвиг низа і евріала за поемою івана котляревського "енеїда"

поема і. п. котляревського «енеїда» написана за сюжетом давньоримського поета вергілія і розповідає про події, що відбувалися багато століть тому. але вона так пройнята українським козацьким колоритом, що ми, звичайно ж, розуміємо: цей незрівнянний твір розповідає нам про україну. «енеїда» з'явилася невдовзі після зруйнування катериною ii запорозької січі, у часи, коли закріпачувався український люд. здавалося, що національний дух уже конав і не залишалося щонайменшої надії на відродження колишньої слави наших мужніх лицарів. «енеїда» котляревського нагадала співвітчизникам про героїчні сторінки історії україни. у своїй поемі видатний український поет змалював образи низа та евріала — відважних героїв, патріотів, готових віддати життя заради «общого добра». героїчна вилазка низа та евріала у ворожий табір — це патріотичний вчинок, це вияв їхньої палкої любові до рідної землі й великої ненависті до ворога. обидва вони були «в службі вірні козаки». як земляки, вони разом завербувалися до енеєвого війська і сумлінно несли свою службу. відомо, що в евріала є десь старенька мати «без сил і в бідності, слабая», а низ взагалі не має нікого з рідних. їхній намір пробратися у ворожий стан і «каші наварити там» породжений високим патріотичним почуттям. евріал вірний батьковому заповіту, він пригадує, що його «батько був сердюк опрічний» і заповідав синові: «умри на полі, як герой». на умовляння низа, щоб евріал залишився на варті, не ризикував своїм життям, бо в нього ж є мати, задля якої він повинен жити, — той відповідає  де общеє добро в упадку,  забудь отця, забудь і матку,  лети повинность і  бойова дружба між цими патріотами-земляками така міцна й священна, що на перешкоді їй не може стати навіть смерть. з цього погляду знаменними є слова евріала, які в його вустах звучать, як клятва вірності своєму побратимові:   від тебе не одстану зроду,  з тобою рад в огонь і в воду,  на сто смертей піду з тобой.  побачивши, як вороги знущаються над його побратимом, низ не міг рятувати своє життя ціною смерті товариша і спочатку піку, а потім і стрілу з лука посилає на рутульців. коли ж він побачив труп евріала, то «од ярості осатанів». низ ішов назустріч неминучій смерті: один проти зграї озброєних ворогів! але ж він чесно виконав свій святий обов'язок, до кінця лишився вірний присязі, вірний почуттю дружби та побратимства. страху в героїв немає, адже:   любов к отчизні де героїть,  там сила вража не устоїть,  там грудь сильнійша од гармат,  там жизнь — алтин, а смерть — копійка,  там лицар — всякий парубійка,  козак там чортові не брат.  в образах низа та евріала автор змалював доблесних синів українського народу, мужніх патріотів, вірних козацькій присязі та бойовій дружбі. життя своє .вони віддали заради свободи рідної землі, заради перемоги над ворогом, і тому ми високо цінуємо їхній героїчний подвиг.