Прислівя яке розкриває основну притчеву думку"казка про яян"!

Зрада… чи не найболючіше, що може трапитися в житті людини. зрада – це майже як смерть. смерть довіри та близькості. зрада – то ніби навмисне приниження близької людини. що саме є зрадою? адже всі ми часом обманюємо близьку людину, але зазвичай то не є зрада, лише спроба не образити або небажання посваритися. на мою думку, зрада – це свідомий обман очікувань людини на рахунок тебе. наприклад, ти впевнюєш того, хто вважає тебе другом, що обов’язково підеш з ним до лікарні, бо він дуже хвилюється, але вже в той момент знаєш, що нікуди не підеш та навіть не попередиш. тобто зрада – це свідома брехня про те, що людина може на тебе розраховувати. так у всьому – у дружбі, коханні, на роботі – у будь-яких стосунках між людьми. рано чи пізно, про зраду стає відомо, і зрадженій людині буде дуже боляче, бо вона знатиме, що довгий час до неї ставилися нещиро. чому люди зраджують? мабуть, на те існують дві основні причини. перша – людині байдуже, що іншому буде боляче. а друга – в неї бракне сміливості сказати прямо, що вона більше не кохає або не хоче спілкуватися якраз через те, що боїться зробити боляче небайдужій людині, з якою не хоче продовжувати стосунки. кажуть, найгірша зрада – то зрада самого себе, своїх поглядів та бажань. людина ставить свої справжні потреби нижче тих, що нав’язують їй ззовні. відмовившись від себе, можна отримати гроші, популярність або ще щось, але якщо це насправді не те, чого ти хочеш, який в них сенс? зрадники жили у всі часи. часто знаходилися люди, які заради власної вигоди відчиняли браму рідного міста ворогам. та мені здається, це правда, що на чужому нещасті щастя не збудувати. завжди важко судити про такі поняття як зрада. можливо, у людей є виправдання за зраду, проте душевний біль зрадженої людини буде жити в її серці завжди. та ніхто й не каже, що життя – проста штука. я сподіваюся, що чесність і щирість у стосунках між людьми уникнути зрад.

до пізньої прози відомого українського письменника і драматурга івана франка належить новела «сойчине крило». підзаголовок цього твору – «із записок відлюдька». проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. герой новели – хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.

як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. він каже, що вже три роки святкує новий рік по-своєму. він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.

на протязі всього твору ми читаємо лист від мані до хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле марусі без хоми. і читаючи листа, хома-массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до марусі, змінюються його думки щодо мані та її листа.

у марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді генрись, але вона сама зробила свій вибір. з одного боку, вона каже, що хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. і ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у генрися ніби була забезпечена сім’я.

я не хочу засуджувати марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. в житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для мані ця помилка стала фатальною. хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…

у всі часи проблема співіснування двох людей має характер людського буття взагалі. вустами массіно франко говорить незаперечну істину: «що таке людина для людини? і кат, і бог! з ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! жорстока, безвихідна загадка! »