37. у "темній темниці проживали, / аж тридцять три годи / світа божого не забачали" персонажі твору а "дума про марусю богуславку" б "за світ встали козаченьки" в "бондарівна" г "ой морозе, морозенку" д "чи не той то хміль"

Правильна відповідь - а. це персонажі твору "дума про марусю богуславку".

Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.  з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.  ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген   у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський.  плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.  у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно.  тарас шевченко пророчо сказав про це так:   наша дума, наша пісня  не вмре, не загине.  от де, люди, наша слава,  слава україни. 

Сюжетна основа твору — проста. поховання на аскольдовій могилі ук- раїнців-воїнів. проте твір більше емоційний, ніж розповідний. читач дізна­ється про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна а їх немає не буде вже ніколи. вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою україну. ліричний герой — збірний образ. це тридцять мучеників. це — україн­ський цвіт! їхня загибель — початок кривавої дороги. скільки ще того цвіту загине? що було далі, ми вже знаємо. далі був така перспектива думки. від 1918 року до кінця xx століття. у поезії «пам'яті тридцяти» багато символів. сонце, вітер, дніпро — символи життя, можливого щастя, радощів, кривава дорога — нещасливе майбутнє. символічний і образ каїна. те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати, неприродності смерті. разом із юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити свою україну. емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови, закінченість думки у двох коротких рядках. вірш короткий, як сплеск болісної розповіді. розділові знаки: тире, двокрапка, багатокрапка, знак оклику й знак питання (у риторичному запитанні «на кого завзявся каїн? »), однакове закін­чення й початок твору — усе сприяє створенню відповідного настрою, нарос­танню емоцій. влучні епітети (славних, молодих, коханий, кривавих) і метафори {сонце квітне, вітер грає, рука посміла знятись) художньо збагачують твір.