Твір-роздум на морально-етичну тему: "шануйте матерів своїх"

ніколи не буде добротною та людина, котра не була чуйною до своїх батьків, до тих людей, які є найріднішими у цілому світі.а тільки подумати, скільки нервів та сил було потрачено нашими матерями на те, щоб нас тільки виховати та поставити на ноги.а якщо тількі згадати, скільки турботи та сили було віддано нам за той час, поки ми стали дорослими.ця турбота та ласка не тільки була, а вона є і буде доти, доки буде жити наша матір.кожна мама може віддати навіть життя задля добробуту своїх дітей.в нашу чергу ми можемо лише та турбуватися за наше безцінне життя, котре було подароване найціннішою людиною.ніколи не нехтуйте материнською увагою та ласкою, адже ви це зрозумієте лише тоді, коли станете самі батьками та матимете власних дітей.не забувайте говорити більше приємних та ласкавих слів.найголовніше, це шанувати мам лише за те, що вони просто є поруч з вами.

Україна…стражденна  країна. через скільки війн  пройшла  ця  земля! нездоланний  народ  український…   гноблять, калічать, труять рід, ворожать, напускають чари, здається, знищено вже й слід, лиш потурнаки й яничари. так  писав  євген  маланюк  про  нашу  україну.                 напевне, кожен  із  нас, колись, задавав  собі питання: «що є для мене батьківщина? »                 для  кожного  батьківщина  різна, як  вважає  дехто. для  когось – це  край, де  він  живе, для  когось – це  країна, де  його  чекають, для  інших -  сторона, де  йому  добре  і  затишно. але  як  би  добре  і  затишно  не  було  на  сьогодні, завжди  повертається  людина  до  рідної  землі, до  свого  коріння, до  діда-прадіда.                 солов’їна  пісня, солов’їна  мова, солов’їна  країна; пісенна  діброва, пісенне  місто,  пісенна  країна; калиновий  гай, калинове  зілля, калиновий  край; світанкова  зоря, росяниста  трава, жовто-блакитний  край. блакитний, бо  не  зрівняється  небо  над  жодною  країною  з  блакиттю  нашого, українського  неба. жовтий, бо неозорі  поля  пшеничні, нескінченні  простори  українські.             україна – це  гордий  соняшник  на  довгому  стеблі, калина, що зажурено похилилася  через  тин. україна – це  хрущі  над  вишнями, любисток, м’ята  та  барвінок. україна – це  найчарівніша  природа, родючі  чорноземи  та  синьоока  волошка. україна – чарівна  пісня, вишитий  рушник, великодня  писанка. україна – це верба  над  ставком, слово  великого  кобзаря.    україна – це сповнена  патріотизму  дума  і  величний  київ. можна  безліч  порівнянь придумати  до  нашої  рідної    землі. адже  вона, наша  земля, наймиліша, найпривітніша, найкраща і  оте  - най – нескінченне.  і  недарма  в  нашій   українській  культурі  стали  свого  роду  гімном слова  в. симоненка:   можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину.                   «я - українець» - гордо  звучить  з  наших вуст  ця  фраза  і  об’єднує   громадян нашої величезної країни в одне ціле. тому кожен з нас мусить дбати   про свою єдину країну, про красу, неповторність місця, де  він  народився, історію  та    національну культурунашої  української  землі.

Мені здається, що це питання задавала собі кожна людина похилого віку. але я вважаю, що не можна сказати що красивіше старість чи молодість. бо і у старості і в молодості є свої плюси. з точки зору молодої людини, звичайно, молодість красивіша. тому що молодість це роки твоєї квітучості, краси, натхнення, яскравих емоцій та відчуттів. саме в молодості ти відкриваєш для себе все вперше. ці відкриття вражають тебе. проте й в старості є свої плюси також. старість це гордість за своїх дітей, онуків. гордість за своє гідно прожите життя. у старості ти відчуваєш радість за перемоги дітей та онуків. у старості ти повинен  радіти кожній зморшці  біля   очей, бо ці зморшки від радості, посміхів та приємних слів які ти чув від коханих людей.  я думаю, що треба жити не задумуючись над віком, а жити заради позитивних відкриттів та емоцій. жити і насолоджуватись кожним днем!