Духовне багатство найбільший скарб життя

Версія 1: а чи багато в наш час людей,що багаті духовно? думаю, не кожному зараз це потрібно. усі тільки і думають про те, щою збагатитися фінансово. але вони сліпі. духовне багатство- дуже важливе в житті кожного з нас. людина не повинна бути, так би мовити, "пустою всередині". такі люди, на мою думку, не мають надії на краще. тільки той, хто хоче та робить усе для того,щоб збагатитися духовно є дійсно людиною, яка вдосконалює себе як особистість. виходячи з цього, я , що , звісно, людина обов"язково повинна бути духовно збагаченою.версія 2: ми всі знаємо що потрібно людей не по зовнішньому вигляді дивитися, а в душу.  адже що людина без душі?   у кожної людини є своє щось не повторне! у одної людини талант до малювання, до хореографії і багато іншого. духовне багатство найбільший скарб у житті людини коли я прочитав я замилився..адже це так! ми ходимо до школи, получаємо добрі оцінки, приходимо додому і ми знаєм що нас чекає наша матуся, яка тебе любить більше життя і ніколи тебе не зрадить. духовне багатство воно дороге, і ми будемо кращими і я все вірю! версія3: духовний світ людини. він глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. чим він багатіший, тим цікавіше людина, тим змістовніше і прекрасніше його життя. на варті нашої духовності, нашої душевної чистоти коштують вічні обережи, про яких народ говорить: це загальнолюдські цінності. мамина колискова, молитва богові, батьківське благословення - це далеко не повний перелік тих скарбів, які очищають і ушляхетнюють нашу душу, оберігають її від скверни і прагматизму, користолюбства, невірності…

понад вісім століть тому було створено «слово о полку ігоревім». однак цей твір не перестає нас дивувати й сьогодні. чому ж цей твір виявився настільки довговічним, залишився актуальним для нас – людей, що живуть вже в двадцять першому столітті?

я вважаю, що «слово о полку ігоревім» присвячене не якомусь окремому герою, а всій руській землі в цілому. автор «слова о полку ігоревім» засуджує егоїзм руських князів, чвари і місницькі політику. на прикладі походу на половців новгород-сіверського князя ігоря показано, до чого призводить їх небажання відстоювати загальнонародні інтереси.

князь ігор іде у похід на половців один, нікого не слухаючи, а тому і терпить поразку. він самостійно відправляється в похід лише задля слави. безумовно, князь любить свою батьківщину, але бажання особистої слави править їм, незважаючи на те, що з самого початку його попереджають про поразку численні знамення:

«сонце йому тьмою путь заступало;

ніч стогонами грози птахів пробудила,

свист звіриний встав, збила дів –

кличе на вершині дерева,

велить прислухатись…».

але все ж таки автор симпатизує ігорю, адже він дійсно відважний, хоробрий, справжній воїн, який готовий померти за землю російську:

«скріпив розум силою своєю

і погострив серце своє мужністю;

сповнившись ратного духу,

навівши свої хоробрі полки

на землю половецьку

за землю руську».

але егоїзм і нерозсудливість князя призвели до міжусобної боротьби, оскільки князь піклується про свою честь більше, ніж про честь батьківщини. у кінцевому результаті це призвело до міжусобиць, до розбратів, до втрати єдності русі як держави і до нападу половців на руську землю.

однак центральний епізод дає інший поворот плач ярославни,   юної дружини ігоря. вона представляє собою образ ідеальної слов’янської жінки, яка   оплакує полоненого чоловіка, сумує про полеглих руських воїнів. у пісні вона закликає на сили природи: «вітер, вітрило», «дніпро славутич», «світле пресвітле сонце». її плач – уособлення плачу всій землі руської.

і все ж ще до того моменту, коли князь ігор повернувся до києва, в душі героя відбувається переворот і він усвідомлює згубність подібних необдуманих походів. він готовий взяти участь у спільній битві проти половців, а значить, егоїстичні прагнення ігоря виявляються переможені розумом .

саме тому й завершується «слово о полку ігоревім» радісним вітанням не тільки до князя ігоря, а й до всіх князів і дружин, які б’ються за руську землю цим автор висловлює думку про необхідність єднання.

Испытания юного капитана (по роману жюля верна «пятнадцатилетний капитан») древний философ вергилий говорил: «отважным судьба …». примером этого является роман жюля верна «пятнадцатилетний капитан».  в своей книге французский писатель рассказал о чрезвычайных приключениях юного дика сенда и его друзей в открытом море и трущобе тропической  африки. герои книги прошли невероятно трудный и длинный путь - от берегов новой зеландии к калифорнии. они преодолевали на своем пути и океанские пространства, и африканские джунгли, населенные дикими племенами людоедов и злыми хищниками.  эти люди не были профессиональными моряками или опытными путешественниками. мисис уэлдон и ее пятилетней сын попали в беду, ей не на кого было рассчитывать, кроме  дика сенда, пятнадцатилетнего юноши, который служил младшим матросом на корабле ее мужа. и дик сенд понял это, и оправдал доверие более взрослых людей. после гибели «пилигрима» ему пришлось стать капитаном шхуны и взять на себя ответственность за жизнь миссис уэлдон и ее малолетнего сына и стать капитаном своей небольшой команды после того, как шхуна разбилась об рифы, а ее пассажиры оказались в трущобе тропической африки.  немало испытаний выпало на их судьбу. но тяжелее всего было пятнадцатилетнему капитану, так как от его действий, его решений зависели судьба и жизни людей, которые доверились ему. и он оправдал их ожидания. дик сенд «был уже почти мужчиной в ту пору, когда его ровесники еще оставались детьми» пишет о нем жюль верн. сын неизвестных родителей, который вырос в воспитательном доме, мальчик еще в детстве твердо решил «выбиться в люди» своими силами. «трудная работа моряка уже подготовила его к жизненным битвам».  автор пишет, что «у него было лицо человека не только сильного, но и отважного». отважный человек сначала думает, а потом действует. «отважным», а не просто храбрым почти всегда улыбается судьба» вслед за вергилием повторяет жюль верн. дику сенду пришлось думать о многом, когда он один уцелел из всего шхуны и остался капитаном. ведь он не успел еще усвоить всех премудростей морского дела.  ему приходилось полагаться во многом на интуицию, естественную сообразительность, наблюдательность. даже через несколько лет, когда дик получит диплом настоящего капитана, его будут мучить укоры совести: «если бы на борту «пилигрима» я знал все то, что должен знать настоящий моряк, скольких несчастий удалось бы избежать! »  но в том и заключается заслуга юноши, что он, не имея ни достаточных знаний, ни опыта, с честью справился с возложенными на него судьбой обязанностями капитана и вывел свою «команду» из всех испытаний с минимальными потерями. сам дик сенд и не подозревал, что «сделал что-то такое, что называют блестящим подвигом». его решительность, мужество, твердость сделали из него настоящего героя.  а усердие и трудолюбие получить необходимые знания и диплом капитана, уважение людей. но по характеру дик оставался простым и скромным юношей. ведь он только начинал трудный путь настоящего капитана одного из кораблей джеймса уэлдона.