Загадку на украинском языке про бабочку

Над цветком порхает ,пляшет веерком узорним машет.

Шевелились у цветка все четыре лепестка. я сорвать его хотел - он вспорхнул и улетел.

Жила собі дівчинка, звали її інгрід. батьки її дуже любили і робили все для того, щоб вона була щаслива. але їй завжди здавалося, що чогось не вистачає. в неї були найдорощі іграшки, найкрасивіші ляльки і найсмачніші цукерки і шоколадки, але вона постійно ходила невдоволена і злилася. одного разу, інгрід дуже образилася на маму, за те, що та купила їй червону сукню, а не рожеву і закрилася у своїй кімнаті зі слова: -ти мене зовсім не любиш, бо не виконала свого слова! -я старалася, інгрід.- ласкаво говорила мама, під дверями кімнати.-але сукні твого розміру, в такому кольорі не було. -іди геть! - крикнула дівчинка.- якби ти мене любила, то зробила б усе для того, щоб я була щаслива! не хочу тебе бачити! а інгрід сіла біля вікна і від злості розревілася. зненацька, на підвіконня невідомо звідки стрибнула велика пухнаста біла кішка і голосно замуркотіла. і тут кицька заговорила людським голосом: -ти впевнена, що мама тебе не любить? ігрід мало не впала, і злякано промовила: -ти розмовляєш…! хто ти? -неважливо,-муркнула кішка.- в чому на твою думку проявляється любов? -ну…людина яка любить, здатна на все заради того, кого любить… -ти впевнена? а як це? – запитала кішка і примостилася на підвіконні.- я зовсім нічого не знаю про любов, може ти мене навчиш. – о! – кішка примружила свої хитрі очі.- то ти в цьому тямиш. може навчиш мене і покажеш приклад справжнього прояву любові. от як наприклад ти сама, любиш свою маму. як ти проявляєш свою любов? -я? …- інгрід задумалася і подивилася у вікно. –незнаю… -чому не знаєш? ти ж знаєш, що таке любов? чи ти не любиш свою маму? ти розлюбила її за те, що вона не виконала свою обіцянку? а за що саме, мама повинна робити для тебе все? а може ти також зробила щось таке, що її могло образити? -я ж її дочка.- інгрід знову злісно подивилася на кішку.- я мушу, щось робити для того, щоб вона мене любила? -мабуть не мусиш, але людина яка для тебе так мало значить хіба мусить жити разом з тобою? мені здається мама тобі не потрібна. я заберу її собі. їй же мабуть, однаково з ким няньчитись. ти для неї майже така чужа, як я. -але це моя мама! -заперечила інгрід. -а ти впевнена, що знаєш, як це мати маму? я ніколи не знала свою, може поясниш мені як це? -мати маму, це звичайна річ. -і все-таки я так і не зрозуміла, що таке любов.хочеш щось покажу? хапайся за мене. інгрід зі страхом, але більше із цікавості вхопилася за кішку і за мить вони опинилися в минулому. кішка запевнила, що їх не видно і наказала тихенько дивитися. це була велика кімната, де сидів якійсь чоловік і жінка, вони ніби чекали обіду, а маленька дівчинка накривала на стіл. інгрід тихенько скрикнула. згадавши старі фотографії із маминого фотоальбому, вона впізнала цих людей. це були її дідусь з бабусею та її мама в дитинстві. «маленька мама» вела себе тихо і скромно, та коли в неї випала салатниця батько злісно на неї нагримав і наказав бігти в свою кімнату робити уроки. мама навіть не заступилася, а також прикрикнула на доньку, щоб була обережна. мама інгрід знітилася попросила вибачення і пішла в свою кімнату. інгрід разом з кішкою пішли за нею. дівчинка дуже здивувалася, коли побачила яка бідна кімнатка в її мами, там майже не було іграшок. зате була маленька іконка божої матері і маленька мама ставши перед сном на коліна молилася богу. вона бажала здоров’я своїм батькам і дякувала господу за те, що в неї є батьки. вона любила їх всім серцем, хоча на думку інгрід це було просто неможливо. бо здавалося їх немає за що любити. вкінці її мама про те, щоб колись у неї була своя донечка і вона буде її любити понад усе, подарувавши їй те, чого в самої не було. -ось бачиш.- сказала кішка.- це і є любов. твоя мама також колись була “донькою”, і їй жилося зовсім не так як тобі. та вона ніколи не думала про це, бо просто любила і все. не за щось, а просто всім серцем. вона ж могла брати приклад зі своїх батьків, та вона зробила твоє життя прекрасним, і любить тебе. хоча їй самій в дитинстві дуже не вистачало справжньої любові. дівчинка підійшла до неї і зі сльозами на очах ніжно ніжно пригорнула до себе: -я люблю тебе.- сказала вона. -і я люблю тебе, донечко! - сказала радісно мама і вони радісно обнялися.   інгрід навіть не помітила , як від її мами   випала маленька стара фотографія, на якій красувалася велика пухнаста біла кішка

Відповідь:

Цікаві факти про Олену Телігу

Справжнє ім’я: Олена Іванівна Шовгенева (Шовгенова) Олена народилася 21 липня 1906 року під Москвою в заможній українській родині. Часто Шовгеніви подорожували: виїжджали на Кавказ, милувалися краєвидами Фінляндії. Змалку Олена вивчала іноземні мови: добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української, бо вдома всі розмовляли російською. Свої перші вірші, написані російською мовою, Олена показувала небагатьом. У її сім’ї вже був поет – її брат, тому до творчості дівчини ставились несерйозно. Кожаные женские кроссовки Ecco за "копейки" Переїхала до Києва лише на 12 році життя, але вже весною 1922 р. мігрувала до Чехословаччини. Саме там вона усвідомила, що є українкою. Так, на одному із зібрань в Народному Домі, де були присутні російські емігранти-монархісти, пролунали образливі випади проти української мови. Олена одразу ж знайшла в собі мужність, щоб безкомпромісно заявити: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері. І я вас вже більше не хочу знати”. На одній із таких вечірок вона знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство Олени й Михайла переросло в кохання й незабаром вони одружилися. Жили вони бідно, тому Олена чим тільки не займалася: вчителювала, брала участь в кабаре, була навіть моделлю. Теліга мала дивовижну здатність зачаровувати чоловіків — навіть не тим, що спокушала, а лиш самим фактом своєї появи. Перед війною емігрантський журнал у Польщі подав шарж на неї з підписом: ”А за мною молодою ходять хлопці чередою!”. Вона сердилась — не за ”череду хлопців”, а за те, що їй намалювали кривого капелюшка, бо вона носила капелюшок прямо, як справжня варшав’янка! Восени 1941 року вона прибула в окупований Київ, очолила Спілку письменників і журнал “Літаври”. Теліга вірила, що по війні Україна буде суверенна. Німці думали інакше, й Олену з товаришами розстріляли в Бабинім Яру. Один гестапівець згодом казав, що й між мужчин не бачив таких мужніх, як ця жінка. Їй тоді йшов 36-й рік. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку; проте вона знала, на що йде, втікати не збиралася. Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.