Відповідь:Котляревський близько стояв до життєдайних джерел народного гумору і сатири. Звідси – характерні для поеми найрізноманітніші комічні ситуації, неповторний гротеск, уїдлива гіпербола, з їх типовим українським національним колоритом. Читач нестримно сміється над хабарником Нептуном, над тупим держимордою Зевсом, над «сучою дочкою» Юноною, над «старим скупиндею» Латином, який «дрижав, як Каїн за алтин», над «обточеним, як огірок» Турном… Люди і боги хлищуть горілку, сваряться, б’ються… «Грубі» сцени слідують одна за одною. Можна відзначити певну фривольність в окремих сценах, натуралізм деяких образів, місцями – веселу неохайність. Але який це щирий, непідробний комізм, який іскристий дотеп! Поет живописує сміливими мазками, контрасними барвами, в його картинах відчувається велика сила художнього узагальнення, життєва реальна основа. Щедрою рукою великого майстра розкидано влучні афоризми, кмітлив барвисті деталі.
В «Енеїді» Котляревський творчо використовує різноманітні мовно-стилістичні засоби народної творчості і цим досягає своєрідного стилю своєї неповторної поеми. Письменник невичерпний у своїх живописних барвах. Він кохається, зокрема, в соковитих епітетах. Його Дідона «розумна пані і моторна», «трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита…»; Ентелл «був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий».
Пояснення:
Закінчився той безтурботний час, коли можна було цілими днями гуляти на вулиці та насолоджуватися теплом і сонцем. Тепер там постійно йде дрібний дощ. Якщо потрібно кудись йти, то необхідно брати з собою парасольку. Та й одягатися тепер необхідно тепліше. А це означає, що шарф стає постійним супутником. Здається, що осінньому дощу ніколи не буде кінця. Він, не перестаючи, барабанить по вулицях, які тепер схожі на великі калюжі. Але іноді дощ все ж перестає йти та затихає на короткий час, як ніби для того щоб зібрати побільше вологи. А потім починається знову, з новими силами. Дощ вже не такий теплий, який був влітку. Він ллє холодними пронизливими струменями.
Комусь може здатися дивним, але мені дощ дуже подобається. У таку погоду, звичайно, довго не погуляєш, але все ж і в ній є своя чарівність. Іноді, здається, що природа просто задумалася про щось, тому дощ не припиняється. І настрій у такі дні в мене замислений. Адже в такий час можна насолодитися самотністю та звернутися до просторів своїх думок. Можна посумувати разом з дощем і поміркувати разом з осінню про щось своє.
Звичайно, цей час трохи сумний, але все ж він повний очікування та надії. Адже коли дощовита осінь закінчить панувати, на її місце прийде господиня зима, що змінить похмурі сірі кольори на білі.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Терміново напишіть будь-ласка міні-твір на тему чи хотів би я стати планетником