Що приваблює вас у характері о. кобилянської? ?

О. кобилянська є однією з найпомітніших постатей в українській літературі кінця хіх початку хх століття. її твори різноманітні за тематикою та жанрами. у них письменниця піднімає проблеми, близькі тогочасному суспільству і, як це не дивно, нам. однією з улюблених тем кобилянської єзображення становища жінок у тогочасному суспільстві. річ у тім, що письменниця довгий час була активною учасницею феміністичного руху на буковині і боролася за права жіноцтва. повість «людина» є так званим протестом письменниці проти рабського становища жінки у суспільстві. головна героїня твору – олена ляуфер – донька цісарсько-королівського радника. вона – дівчина з високими ідеалами та чистою душею. олена намагається розвиватися, читає багато книжок, бере участь у палких розмовах про рівноправ’я між чоловіком і жінкою. це надзвичайно бентежить її батьків, які давно вже вирішили її долю – вдалий шлюб    з багатим чоловіком:     дім, діти, кухня. проте дівчина категорично проти того, щоб її долю вирішували замість неї. вона знаходить підтримку і розуміння в образі свого коханого стефана лієвича. якби вони одружилися, то, на мою думку, олена змогла б бути по-справжньому щасливою, адже стефан мислив так само, як

"була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. " " на танці не ходила ніколи. була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою докії, парасинкою. з іншими не мала що . у неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів." "до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".

овість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.