Чи актуальний заповіт ярослава мудрого?

Так про його заповіт зараз часто згадують в книжнах

Для тараса шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котру передчасно "у могилу нужда та праця положила", це його рідні сестри: катря, ярина та марія, оті "голубки молодії", в яких у наймах коси побіліли. це, зрештою, його перша трепетна юнача любов — оксана коваленко. отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. а доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. хто тільки над нею не знущався? ! на панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. а скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!

Уцій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. як же тепло, зати­ шно, божественно в аурі цієї поезії! це восьмий вірш у шевченковому циклі «у казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. нібито все в цьому творі просто й ясно. проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. у кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. на українську родину поет дивиться добротворними ба­ тьківськими очима. він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. запеченими устами шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» і саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. поезія «садок вишневий коло » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. бо то є його українська сутність. сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. виховний простір — передовсім телебачення — віддано і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. можливо, тому й ширить­ ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? а сім'ї незрідка не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. кому тут кого «научати»? , а шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди