Довести що сава і рахіра - втілення духовної деградації?

Молодший син  сава   і  рахіра , на противагу михайлові й анні, змальовані темними барвами. сава не хоче йти шляхом батьків, ревно трудитися на землі. помітивши, що він байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба, батько переймається тривогою. все ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі. відповідно до вироблених селянством моральних норм, івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом  — правом власності на землю. батько застерігає саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. так настає рішучий поворот у розвитку теми. хоч сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях сави. той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. докори брата михайла за зв'язок із злодійкуватою рахірою розлютовують саву. він тягнувся до рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім'ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. все ж рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. тепер сава опинився перед вибором. щоб не втратити рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. ясно, що трагедія одним махом зруйнувала родину федорчуків, принесла всім нечуване страждання. влада землі жорстоко поглумилася над господарями. як не дивно, але безмежне горе викликало в батька вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом», і тоді івоніка "ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п'ястуком: «не смі»

Учому сенс життя? я впевнена, кожен хоч раз у житті замислювався над цим. я спробую відповісти на це питання для себе. сенс життя в тому, щоб просто жити кожен день, кожну хвилину і прожити потрібно, беручи від життя все, що в твоїх силах. а адже в наших силах дуже багато чого. немає нічого неможливого, звичайно крім фантастики. кажуть дуже важко навчитися любити, довіряти, прощати і цінувати. думаю, що все це ми повинні в собі розвивати. на жаль, не кожен з нас вміє цінувати життя і людське існування. навколо тебе постійно поруч близькі люди, і ти думаєш, що це завжди, ну навіть якщо і не завжди, то принаймні на довгий час

Тема:   звернення до дитини — майбутнього країни, яка повинна плекати і оберігати свічечку букви «і» і серпик букви «є».   ідея:   увіковічення рідної мови і бережливе ставлення до неї.   основна думка:   доки є мова, доти існує нація. нації вмирають не від інфаркту. спочатку їм відбирає мову (л. костенко). жанр:   громадянська лірика.   римування:   білий вірш.зміст поезії • кожна дитина покликана захищати національну святиню. зараз свічечку букви «ї», місячний серпик букви «є», а потім мову — культурну спадщину народу. • возвеличення нашої мови. • застереження дитини, щоб вона особисто прагнула зберігати мову, не на будь-кого.