Цитатна характеристика герасима калитки із сто тисяч

  герасим калитка - центральний персонаж комедії. це сільський багатій широкої руки. основа його багатства - земля. маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. у нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "ох, земелько, свята земелько, божа ти донечко! " - в пориві проголошує калитка. але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. приобрітав би тебе без лі"

Відповідь:Мавка - була дитиною природи. Вона Лісовика вважала за батька, а березу за подружку. Мавка лековажно віддалась на розсуд долі, закохавшись у Лукаша, не слухаючи мудрих порад Лісовика, через шо потім гірко шкодувала. Вона добра, тому що навіть пробачає коханому зраду і повертає йому від вовкулаки знов у людську подобу. У кінці твору Мавка стає вербою і не жалкує за тілом, тому що душа для неї  найголовніша.

Лукаш - молодий парубок, що з першого погляду закохався в Мавку. ВІн добре грав на сопілці, що і причарувало її до нього. Але згодом почуття Лукаша гаснуть. Він покидає Мавку і починає жити з Килиною, тому що та краще господиня. Але це життя не приносить Лукашу щастя. У кінці повісті він залишається поряд з Мавкою і помирає біля неї замерзаючи від холоду. 

Килина - добра господиня, але вона мала духовну обмеженість, що і призвело до подальших конфліктів з Лукашем.

Мама Лукаша - схожа з образом Килини. Вона жорстоко ставиться до Мавки, алепотім школдує про це.

Дядько Лев - позитивний, добрий і розумний персонаж. Він є втіленням людської гармонії з природою.

Пояснення:

Укнизі юрія винничука “місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. тішиться метеликам, пише вірші та читає біблію. біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. а найцікавіше, що дракон, він же грицько, пише вірші. лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. ось така каламбурна зав’язка винничукової повісті-казки. далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. м’якосердий грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? навіщо зробив з нього поета? поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до господа.