Перевидите на украинский а вы когда-нибудь задумывались о том, насколько удивительна и необыкновенна наша планета? конечно, среди всей этой бешеной круговерти нашей жизни, под непрекращающимся грузом ежедневных забот и проблем сложно просто остановиться и найти время на то, чтобы просто восхититься таким чудесным и единственным в своем роде миром — планетой земля. практически все планеты солнечной системы носят величественные имена: марс, венера, юпитер — сплошь имена могущественных богов. а наша скромно названная земля, хоть и невелика размерами, обладает одним несомненным достоинством — на ней есть жизнь. современному человеку довольно трудно мысленно перенестись в далекое-далекое прошлое, на несколько миллиардов лет назад и представить нашу планету такой, какой она была до появления первых живых существ — всего лишь одним холодным элементом галактики. долго «работала» наша планета над всем тем, что для людей привычно и незыблемо — над созданием морей, океанов, озер и рек, над разделением материков, над появлением собственно нас — разумных людей.как вы думаете, для чего природа наградила нас разумом, умением испытывать определенные эмоции, мышлением? уж точно не для того, чтобы мы, люди, самые совершенные создания планеты, загрязняли ее, уничтожали редкие виды флоры и фауны, вредили окружающей нас среде! наверняка любой человек, хот бы раз увидевший снимки нашей удивительной планеты из космоса, признает, что земля восхитительно красива. ни одна другая из планет солнечной системы не превосходит красоту нашей, родной. так почему же люди так упорно уничтожают, засоряют ее — мать всего человечества? одни из первых появившихся на земле живых организмов — это растения. любой первоклассник знает, что не будь растений — не было бы и воздуха на нашей планете. в каком-то смысле растения — это наши легкие. исчезнет воздух — исчезнет и всякая жизнь. для чего же мы вредим сами себе, уничтожая леса (тем самым уничтожая и животных, чьим местом обитания лес является) и сокращая численность растений? зачем мы загрязняем воду предприятий, да и обычным бытовым мусором губя при этом всех обитателей подводных глубин? а потом жалуемся, что у нас бежит из кранов зараженная «» вода. получается, что наша планета дает нам, своим неразумным созданиям только хорошее — воздух, воду, пищу. а мы взамен наносим ей вред, который далеко не всегда есть возможность исправить. каждый человек должен постоянно помнить о том, что наша планета — это не просто среда обитания, огромный шар, по которому разбросано все население земли.наша планета — это наш дом, а в собственном доме нельзя допускать беспорядка, грязи и мусора. наша планета — эта наша мать, а к матери нельзя относиться с пренебрежением, нельзя вредить ей, нельзя просто бездумно пользоваться ее благами, не заботясь об их сохранении и ничего не отдавая взамен. нельзя забывать о том, что людям дан разум, а это значит, что каждый человек несет ответственность за все то, что его окружает.

Ави коли-небудь замислювалися про те, наскільки дивна і незвичайна наша планета? звичайно, серед всій цій шаленій круговерті життя, під безперервним тягарем щоденних турбот і проблем складно просто зупинитися і знайти час на те, щоб просто захопитися таким чудовим і єдиним у своєму роді світом - планетою земля. практично всі планети сонячної системи мають величні імена: марс, венера, юпітер - суцільно імена могутніх богів. а наша скромно названа земля, хоч і невелика за розмірами, володіє однією безперечною перевагою - на ній є життя. сучасній людині досить важко подумки перенестися в далеке-далеке минуле, на кілька мільярдів років тому і уявити нашу планету такою, якою вона була до появи перших живих істот - всього лише одним холодним елементом галактики. дуже довго працювала наша планета над всім тим, що для людей звично і непорушно - над створенням морів, океанів, озер і річок, над розподілом материків, над появою власне нас - розумних людей.як ви думаєте, для чого природа наділила нас розумом, умінням відчувати певні емоції, мисленням? уже точно не для того, щоб ми, люди, самі досконалі створіння планети, забруднювали її, знищували рідкісні види флори і фауни, шкодили навколишньому середовищі! напевно будь-яка людина, хоча б раз побачив знімки нашої дивовижної планети з космосу, визнає, що земля чудово красива. жодна з планет сонячної системи не перевершує красу нашої, рідної. так чому ж люди так наполегливо знищують, засмічують її - матір всього людства? одні з перших, що з'явилися на землі живих організмів - це рослини. будь першокласник знає, що не будь рослин - не було б і повітря на нашій планеті. у якомусь сенсі рослини - це наші легені. зникне повітря - зникне і всяке життя. для чого ж ми шкодимо самі собі, знищуючи ліси (тим самим знищуючи і тварин, чиїм місцем проживання ліс є) і скорочуючи чисельність рослин? навіщо ми забруднюємо воду ві підприємств, так і звичайним побутовим сміттям гублячи при цьому всіх мешканців підводних глибин? а потім скаржимося, що у нас біжить з кранів заражена «хімією» вода. виходить, що наша планета дає нам, своїм нерозумним створінням тільки хороше - повітря, воду, їжу. а натомість ми завдаємо їй шкоду, яка далеко не завжди є можливість виправити. кожен чоловік повинен постійно пам'ятати про те, що наша планета - це не просто середа існування, величезний куля, по якому розкидано все населення землі.наша планета - це наш дім, а у власному будинку не можна допускати безладу, бруду і сміття. наша планета - ця наша мати, а матері не можна ставитися зі зневагою, не шкодити їй, не можна просто бездумно користуватися її благами, не дбаючи про їх збереження і нічого не ві натомість. не можна забувати про те, що людям дано розум, а це значить, що кожна людина несе відповідальність за все те, що його оточує.

«надежда-это пугливая птаха, которая гнездится в душе человека», — эти слова американской поэтессы эмили дикинсон заслуженно стали афоризмом. мыслители всех времен по-разному относились к . кто-то считал их лучшим человеческим двигателем, а кто-то – наивысшим злом. однако все сходились в одном: когда пропадает надежда, возникает пустота. именно надежда, притаившись в сердце, дает возможность быть счастливым даже среди несчастий. человеческая природа такова, что свои надежды человек прячет в глубине души, лелеет их и до последнего верит, что они непременно сбудутся. в тема надежды встречается довольно часто, как и в жизни. одним из примеров тихой греющей сердце надежды являются верования героев пьесы м. горького «на дне». все герои произведения, за исключением, бубнова, отвергают свой «ночлежный» образ жизни. они надеются, что судьба преподнесет им еще один шанс, который позволит им подняться со «дна». так, например, клещ говорит: “я — рабочий человек… я с малых лет работаю… ты думаешь, я не вырвусь отсюда? вылезу, кожу сдеру, а вылезу… вот, погоди”, умрет жена…” усиливают надежды на новую жизнь речи луки. только надежде мастер из произведения  булгаков а написал свой роман о понтии пилате. робкий, но талантливый писатель, мечтавший вырваться из своего подвальчика, из своей не самой благополучной жизни, надеялся, что его роман будет напечатан. только надежда, греющая его сердце, заставляла его закрывать глаза на существующие в среде порядки. была надежда – были силы писать. 

Урочисте відкриття музею відбулось 10 жовтня 1940 р. Під час німецької окупації Львова музей не працював. Експонати було перенесено до Національного музею, міської бібліотеки та Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Будинок сильно постраждав від попадання авіабомби. Повторне відкриття відбулось 27 липня 1945 р.

Загальний фонд музею складає близько 30 тис. експонатів, а експозиція розміщена на території двох будівель. Перша — це вілла, де мешкав видатний український письменник, поет, перекладач, публіцист, громадський та політичний діяч Іван Франко з сім’єю впродовж останніх 14 років свого життя (1902-1916 рр.). Будинок був спроектований дружиною письменника Ольгою Федорівною за прототипом будинку В. Антоновича (місто Київ), а будівництвом займалися польські майстри М. Заходний та Цеслевич.

У цьому будинку розміщена меморіальна експозиція, де представлено побут, особисті речі Франка та його родини, особлива атмосфера, у якій жив і працював Каменяр. Експозиція складається з передпокою і п’яти кімнат (бібліотека, спальня Івана Франка, їдальня, робочий кабінет (раніше — салон), жіноча кімната).

Невід’ємними елементами інтер’єру є роботи І. Труша, який був другом господаря будинку, а також улюблені Франком книги, рибальське приладдя та дорогі серцю Каменяра деталі гуцульського побуту.

Бібліотека мала найбільшу цінність для Франка. Вона вважалася однією з найкраще укомплектованих приватних книгозбірень Львова. Згідно із заповітом письменника, після його смерті бібліотеку і архів було перевезено до Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Там вони зберігалися до 1950 р., а згодом їх передали до Києва в Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України, де вони знаходяться понині. Тепер у меморіальному будинку на місці бібліотеки експонуються старі видання, періодика того часу, є невелика кількість аналогів.

У 2006 було відкрито другий поверх, де розташовані ще дві частини експозиції: кімната Ольги Франко та кімната синів — Тараса і Петра.

У другому будинку, який відійшов у власність музею згодом, розташована літературна експозиція, яка була відновлена до 150-річчя від дня народження Івана Франка. Вона розпочинається з залу "Велич Івана Франка", в центрі якого розміщене погруддя Івана Франка роботи Д. Крвавича, також там представлені монографії, в яких досліджується життя і творчість письменника. Серед них — 10-ти томне видання Лауреатів Національної премії імені Т. Шевченка Р. Горака і Я. Гнатіва, присвячене І. Франкові. Також експонуються переклади творів І. Франка іноземними мовами. Окрема тема залу — "Розстріляне франкознавство»". Тут зібрані праці І. Франка, а також наукові видання діячів (С. Єфремова, М. Хвильового, М. Вороного), які досліджували наукові і літературні твори та життєвий шлях Івана Яковича, через що їх переслідувала радянська влада, згодом вони були розстріляні, а твори — заборонені.

Також літературна експозиція складається з:

Університетського залу, в якому відображено освітній шлях Івана Франка, а також перші кроки в літературній діяльності. Експонуються збірники, світлини, перші видання.

Літературного залу, в якому експонуються документальні фотографії, листи письменника дружині, багате зібрання праць Франка.

Зал рідного села. У ньому представлено дитячі та шкільні роки І. Франка. В експозиції подаються перші оповідання, в яких можна дізнатись про дитячі та шкільні роки письменника, фотографії школи, фото родини та друзів, ілюстрації до творів, а також макети родинної садиби в селі Нагуєвичі (відтворили у 1981 р.), де він народився і виріс.

У будинку є конференц-зал, виставкові зали (де відбуваються змінні виставки). Тут проходять творчі вечори, зустрічі з літературними діячами, щорічний концерт приурочений до дня народження Івана Франка, "Ніч в музеї", покази кінофільмів, різноманітні заходи для дітей. Музей організовує і проводить щорічні "Франківські читання", на яких з франкознавчими доповідями виступають співробітники музею та інших наукових установ.