Написать сказку про лесовое животное на украинском языке (5-7 предложений)

Жив на світі їжачок. він був веселий, і радів усьому довкола. він був товариський, і радо знайомився  з усіма звірями у лісі. цього разу він познайомився з лисою, і як  раз йшов до неї у гості. але лиса була лихою. вона запросила їжачка до себе щоб з'їсти його. їжачок прийшов до лиси, а та вже накрила стіл. на столі були чай, цукерки та бублики. пив їжачок чай, розмовляв з лисичкою, і тут раптом лисичка як накинеться на їжачка, він навіть не встиг зреагувати, але потім швидко звернувся у клубок. лисичка не змогла його проковтнути, бо він був колючий, і подавилася. а їжачок вистрибнув, і давай тікати. втік, і сховався у своїй нірці. з того часу їжачок дуже обережно ставиться до незнайомців. не бывает сказок на 5-7 предложений. ето не !

Тарас григорович шевченко – найвідоміший український письменник та громадський діяч. він завжди писав правду і висловлював свою думку незалежно від обставин та незважаючи на наслідки. на мою думку причиною цієї безстрашності було   те, що шевченко народився кріпаком і майже усе життя провів у неволі, тому йому вже не було чого боятися і заради кого мовчати. слова геніального письменника були актуальними і через сотні років.

кажуть, щоб зрозуміти народ треба самому прожити його історію. жоден із тих, хто писав про україну не зміг так щиро і відверто розкрити душу народу, тому що це все одно що написати про смак страви , яку ти ніколи не куштував. так, можливо тобі розказували про неї, ти її бачив, знаєш окремі смаки продуктів…але це не може замінити особистого знайомства з нею. так само і з народом та його менталітетом. навіть якщо змінюються століття і «декорації», люди залишаються тими самими, а значить і мислять вони однаково.

шевченко писав про красоту природи, про війну, про кохання та про життя українського народу. звичайно самі по собі слова не можуть змінити нічого, але коли людина пише про те, що знає на особистому досвіді і вкладає у твори свою душу, тоді ці рядки однозначно проникають до самого сокровенного і закарбовуються у пам’яті назавжди. вірші написані «з душею» можуть змінювати, спонукати до дій.

в часи кобзаря, коли йшла запекла боротьба за українську самосвідомість, за нашу рідну мову і, в якійсь мірі, за майбутню незалежність, шевченко був саме тим лідером і поводирем для народу, який допоміг зберегти націю. а зараз слова кріпака підіймають україну і не тільки. його слова: «…вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте…», я вважаю гаслом нашого народу, мого народу. і маю надію, що у майбутньому ми дійсно будемо   «в сім'ї вольній, новій» згадувати з вдячністю ту людину, яка навіть після смерті продовжує піклуватися про свій народ. своїми могутніми, вільними від упередження та страху думками, які він вилив на папері.

у наших серцях шевченко буде жити вічно, тому   що саме він допоміг зберегти україну.

 

Народився 8 січня 1935 року в с. біївці (лубенський район, полтавська область, україна). за життя симоненко світ побачив лише один збірник його поезії «тиша і грім» (1962), друга збірка віршів, «земне тяжіння» (1964), вийшов вже після смерті поета. його твори видавалися і перевидавалися до 1968 року, після цього, більше ніж на десятиліття творчість симоненка зникло з карти української літератури. повернення поета в літературний процес відбулося в 1981 році, коли був випущений збірник його поезії «лебеді материнства».з 1990-х років і аж до теперішнього часу (2016) роботи симоненко регулярно , його твори включені в обов'язкову шкільну програму [1]. писати вірші почав у студентські роки. в умовах доскіпливій радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «тиша і грім» (1962) і казка «цар плаксій и лоскотон» (1963). зате вже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші симоненка. тематично вони становили сатиру на радянський лад ( «некролог кукурудзяну качанові», «злодій», «суд», « про зайшлого чоловіка»), опис важкого життя радянських людей, особливо селянства ( «дума про щастя», «одинока матір») , викриття жорстокостей радянської деспотії ( «брама», «гранітні обеліски, як медузи »), таврування шовінізму ( «ні, не вмерла україна! », «курдському братові») і так далі. окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини україни ( «задивляюсь у твої зініці», «є тісячі доріг», «український лев», «лебеді материнства», «україні» та і саміздатовскім творчістю симоненко, за визначенням критики, став на шлях, вказаний тарасом шевченком, і увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет україни другої половини xx століття. йому дуже творчість т. шевченка і він намагався бути схожим на нього. доля літературної спадщини симоненко невідома. його самвидавівська поезія, в радянській україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами щоденника поета «окрайці думок») в журналі «сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій симоненка «берег чекань» (1965, 1973) завдяки андрію прасолову. в урср після смерті симоненка з його спадщини видано: казка «подорож у країну навпаки» (1964), збірка віршів «земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «поезії» (1966), збірка новел «вино з троянд» (1965 ; ці новели також увійшли до другого видання збірки «берег чекань» за кордоном). у 1963 році симоненко був затриманий в напідпитку стані (так викладено в офіційній версії інциденту) на залізничній станції черкаси і побитий співробітниками міліції в транспортному відділенні міліції залізничної станції ім. тараса шевченка (м сміла). побої сприяли розвитку онкологічного захворювання нирок. помер в головній обласній лікарні 13 грудня 1963 роки від раку нирок. похований в черкасах [2] [1].