Поясніть роль лесі українки в розвитку української культури побыстрее 50 за полный ответ

Винятково велике значення творчості лесі українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п'ятисто-повий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. на зламі 19-20-х століть, використовуючи сюжети світової літератури, леся українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури. творчість лесі українки відіграла велику роль у розвитку вітчизняної і світової культури. поетеса привнесла в українську літературу багатий духовний світ своїх героїв — людей з допитливим розумом і палким серцем. могутній талант, відданий служінню народові, глибоке проникнення в найістотніші питання доби, висока професійна культура — все це поставило лесю українку в ряди найвидатніших поетів світу. «демократичний зміст, гуманістичний пафос її творчості, висота духовності й інтелекту, заявлені в характері трактування вічних, загальнолюдських проблем (і літературних, і культурних), — все це повсякчас приваблювало читача і піднімало її слово до рівня світових вершинних зразків.» ця драма нібито звернена до сучасності. проблема незалежності, що стояла перед україною в xvii століття, співзвучна минулому століттю, нашим болям і сподіванням, історичному вибору, зробленому українським народом 16 липня 1990 p., коли було прийнято декларацію про державний суверенітет республіки. на смерть лесі українки преса одностайно відгукнулася некрологами і статтями, рідні поетеси й українські видання в києві отримала велику кількість телеграм і листів із виразами співчуття. високо оцінила творчість лесі українки, наголошуючи на її зв'язку з робітничим рухом, більшовицька газета «правда». почуття горя і непоправної втрати охопило всю україну. твори лесі українки перекладено мовами багатьох народів світу, зокрема російською, грузинською, німецькою, абхазькою. споруджено пам'ятник і відкрито музей лесі українки у грузинському місті сурамі, де вона жила і померла, її ім'ям названо вулиці в сурамі та тбілісі. пам'ятник українській поетесі встановлено в батумі. ім'я лесі українки присвоєно багатьом театрам, інститутам, , бібліотекам, школам, вулицям. кращими митцями світу створюються , романси, пісні на тексти поезій лесі українки, художниками ілюструються її твори. на честь 100-річчя від дня народження поетеси в нашій країні було ухвалено постанову про заснування щорічної літературної премії імені лесі українки за кращий літературний твір для дітей. 1973 р. в києві відкрито пам'ятник лесі українці. польський критик флоріан неуважний в столітні роковини з дня народження лесі українки говорив про світову велич поетеси: «ціле життя — щоденно — вона жила і творила для майбутньої справедливої і вільної україни, освітлюючи своєю творчістю і біографією наше сьогодні, викликаючи в своїх земляків і за межами україни подив, пошану і почуття щастя від того, що існують такі, як вона, творці і люди».

Чим саме вразив мене цей твір? По-перше, своєю реалістичністю. Повість є автобіографічною, тобто описані події, дійсно, відбувалися з автором у дитинстві. А про те, що було насправді, завжди читати цікавіше. По-друге, мені сподобалося, що Михайло Стельмах не намагається прикрасити образи червоноармійців та возвеличити радянську владу. До речі, у шістдесяті роки, коли була написана повість, деякі письменники це робили. І, по-третє, не можна не відзначити майстерність художнього слова автора. Письменникові однаково добре вдається зобразити красу природи, описати події, людей, передати їхні думки та почуття.

Коли читаєш про жагу малого Михайлика до отримання знань, про спробу написати власну п’єсу, переймаєшся до нього великою симпатією. Приходить розуміння, що письменницький талант Михайла Стельмаха — дар від Бога, з яким він народився на цей світ.

Дізнавшись про дитинство автора повісті, я мушу визнати, що побутові та інші умови життя сучасних дітей набагато кращі. Ми добре харчуємося, не відчуваємо нестачі в одязі та взутті, вільно відвідуємо школу. Ми можемо читати необмежену кількість цікавих книжок, весело проводити своє дозвілля. Майже всього цього хлопчик Михайлик був позбавлений. Але попри злидні та труднощі він виріс гідною людиною, став відомим письменником.

На мою думку, повість «Гусі-лебеді летять…» залишає після себе світлі, теплі, трохи сумні враження. Саме такими є спогади Михайла Стельмаха про своє дитинство.

Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озирнутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.
Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. "Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри". І торував він дороги життя, "нехтуючи людським співчуттям". Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.
До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим заняттям цього хлоп'яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.
Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах згадали його ли і побажали щастя.