Визначити віршовий розмір була зима.ішов зелений сніг. за ним-рожевий.потім-фіалковий. і раптом протрюхикав на коні дідусь мороз.і загубив підкову.

Это  четверостишие/////////

Досить таки важко, серед усього розмаїття шедеврів української літератури, обрати один твір, якому можна віддати перевагу, бо кожен твір по-своєму гарний і кожен твір несе в собі певний емоційний заряд, основну думку, те що хотів показати автор. Проте, особисто в мене, зі словосполученням «мій улюблений твір» асоціюється «Лісова пісня» Лесі Українки. Ця на диво сильна людина, видатна особистість та одночасно прекрасна письменниця зробила великий внесок в розвиток літератури, всі її твори є змістовними та містять багато філософських, психологічних та історичних аспектів. Драма-феєрія «Лісова пісня» захоплює з перших рядків. Разом з героями твору читач занурюється в незвичайний, дивовижний світ магії та чудес, який гармонійно переплітається зі світом людей, з їх повсякденними справами, звичними проблемами. Мова драми також казкова, авторка збирає слова, наче перлини чи дорогоцінне каміння, а потім робить з них чарівне намисто, яке з неймовірною легкістю огортає читача. Чого варті самі лише описи головних героїв «Лісової пісні», наскільки шанобливо і витончено зображено природу в різні пори року, Леся Українка показує все живим, все в її творі має свою душу, і Вітер, і Річка, і Поле… Справедливо і чесно відображаються відносини між дійовими особами драми.

       В «Лісову пісню неможливо не закохатися, це дійсно окремий світ, який дає змогу відволіктися від буденних негараздів та відправитися разом із героями твору в велику, незбагненну країну мрій, спогадів та почуттів. 

Чому людям так подобається смішне? я , тому, що це підвищує настрій, є забути про власні проблеми. а якщо автор до того ж намагається об’єднати у своїх творах ліризм, гумор та сатиру, то знайомитися з його творчістю — велике задоволення. саме таке почуття у мене викликають гуморески остапа вишні, цього незвичайного «чарівника сміху». з насолодою перегортаю сторінки «мисливських усмішок». бачу усміхнене обличчя автора, який розкриває переді мною свою душу. з глибоким ліризмом розповідає остап вишня про свої дитячі роки. звичайно, без гумору він не міг обійтися, і, як результат переплетіння лірики та сатири, народилася на світ усмішка «моя автобіографія». це не проста біографія; це подорож до країни дитинства, зустріч з батьками, які робили все, що могли, для своєї дитини, хоч вона була не одна — всього сімнадцятеро дітей було в родині губенків: «отак між природою, з одного боку, та людьми — з другого, й промайнули перші роки мого дитинства золотого».