Цитати про життя у повiстi-легендi "планетник" б. харчук

Цитатна характеристика головного героя • «найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. хлопчик і робив це, наслідуючи маму».• «усе ще ходив безштаньком. закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. бистрі. руки беручкі».• «малий? хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене! »• «але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».• «…його проганяють, кривляються, у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана».• «я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…»• «ніяких помічників йому не треба. корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. між людьми йде поговір: «він щось знає…» а підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».• «гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».• «блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. у них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа.у виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. він і птах, і мисливець. в його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».• «він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. навіщо ж його мучити й нівечити? »• про матір, людей: «як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я серед них і останній — чередник…»• «дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, матері копати город, рубав дрова. роботи по зав’язку…»• «я гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… я повинен! »

ответ: на галявині лісу росла собі ромашка, одним-однісінька. поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. та лише ромашка – одна. і було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. а до ромашки нікому діла нема.

    та одного дня все змінилося. якось під вечір почула ромашка, що хтось тихенько плаче. озирнулася довкола і побачила маленьку мурашку.

    – гей, малечо, ти чого плачеш?

    – ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить, – відповіла мураха.

    – а що сталося з твоєю ніжкою? – стривожено спитала ромашка, бо була дуже добра і завжди всіх жаліла.

    – я її подряпала, і тепер йти не можу. бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, – сказала мурашка і знову заплакала.

    і справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.

    – ховайся, – крикнула ромашка і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для мурашки.

    – ой, і тобі, ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим   я тобі віддячуся?

    – а ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені самотньо тут.

    розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. мураха розповідала, де бувала, що бачила, а ромашка уважно слухала і всміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. коли дощик перестав крапати, ромашка підвела голову до сонечка, що зя’вилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. а мурашка зібралася йти додому.

    – куди ж ти з хворою ніжкою підеш, біднесенька? – зупинила її ромашка.

    – попросімо дядечка подорожника, хай полікує, він добрий лікар.

    а дядько подорожник ріс поряд, почув про мурашчину біду, дав краплинку свого соку, ромашка свою пелюсточку для перев”язки, та й полікували мурасі ніжку. тут ще й дядько джміль мимо пролітав, ромашка його попросила мурашці дістатися дому. він теж не відмовив, посадив її собі на спину та й полетів до мурашника. ох і дякувала мурашка новим друзям. а дядько джміль підморгнув мурасі і промовив:

    – завжди пам”ятай, ніколи нікого в біді не лишай. тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі колись, – та й полетів собі, а мурашка йому вслід лапкою і, задумавшись, пішла до дому.

    з того часу вона часто провідувала ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику чи лісі, не забувала подружку. і якось також віддячила ромашці добром за добро. а було це так. настав час ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться галявиною. зажурилася наша ромашечка, ось тут і мураха подружці. покликала всіх своїх родичів, а вони схопили кожна по насінинці і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. а наша мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:

  – наступного року ти вже будеш на галявині не сама, не сумуватимеш. і підморгнула дядькові джмелеві, котрий пролітав поряд. добром за добро.

объяснение:

Характеристика кайдаша "широкі рукава закачалися до лік5тів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. на сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною." "лице його було жовте, як віск" "його голова стояла сива, аж біла, тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали, неначе у ямках, глибоко позападавших під бровами." кайдашиха "вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима,з тонкими губами та блідним лицем." "по другий бік тину стояла баба кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг сорочці, в здоровій хустці на голові." лаврін "лаврінове молоде довгасте лице було румяне. веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. він був схожий з виду на матір. " карпо "карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате." кайдашеві сини "кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими , трошки горбатими носами, з румяними губами."