Що може бути важким, але не може бути тяжким. а)голова б)людина в)погляд г)відро д)електровоз

трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р.,  під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично  викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану  на хабарництві. в основі сюжету —  справжній факт: багаторічне клопотання батька  драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками  дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор:   «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки,  як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »

ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава,  бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони  дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь».  саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.

сюжет  твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра  «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда,  у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих  у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей  між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).

людям, які живуть у xx столітті, мабуть, важко до кінця зрозуміти, звідки у шевченка бралося стільки сил, щоб протистояти несправедливості, жорстокості суспільного ладу.існує легенда, ніби в день народження тараса у хату до шевченків увійшов незнайомець. він узяв новонародженого хлопчика, уважно подивився на дитя, що пручалося на руках чужого чоловіка, і передрік, що виросте з малого крикуна справжній бунтар. це був устим кармелюк, народний месник, який двадцять років боровся з панами, декілька разів тікав із сибіру і полишив після себе славу захисника скривджених селян.передбачення кармелюка виявилося віщим: тарас шевченко все життя бунтував проти несправедливості, закликав українців згадати козацьку славу, коли народ сам вирішував свою долю.талант шевченка був таким великим, що зумів розвинутися в умовах кріпацтва, не занепав у часи солдатчини. кожен день поетового життя був поступом уперед, і ніхто й ніщо не могло збити його з обраного шляху.із самого дитинства тарас був бунтарем, і в умовах абсолютного безправ’я він уперто відстоював свою гідність, сам себе витягував із життєвого болота, створював навколо себе атмосферу, в якій не було місця байдужості, жорстокості, ницості.після розгрому кирило-мефодіївського товариства шевченка разом з іншими братчиками доправили в петербург і посадили в каземат. більш-менш суворі вироки отримали всі члени гуртка. а найбільш жорстоко був покараний шевченко: з огляду на його бунтівний, непоступливий характер слідчі охранки рекомендували цареві відправити поета в солдати, а микола і на вироку дописав: «без права писати й малювати».десять довгих років шевченко був рядовим солдатом. сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали прета. він порушує «височайший указ» — малює, записує вірші у маленьку книжечку. і у цих творах не каяття — там звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. «караюсь, мучуся… але не каюсь», — це відповідь усім, хто чекав від поета каяття, хто хотів, щоб шевченко або замовк назавжди, або прославляв своїх мучителів. але’ фізичні і духовні страждання лиш загартували волю поета.