Твір на тему чи завжди гроші приносять щастя

На мою думку, гроші не завжди приносять щастя. адже для кожної людини щастя вимірюється в різних вимірах. для когось в кількості друзів, для когось в  кількості відвіданих країн, для когось кількістю отриманих вражень, а для когось кількістю грошей. так ось тих людей, для кого щастя виміюється в грошах щиро жаль. тому що, людина прагне не просто стати багатою, а стати багатшою за інших. і це постійне змагання, на звання хто багатший вбиває людину з середини, вона просто не помічає все, що знаходиться навколо неї. якось  арнольд шварценеггер сказав: "гроші не приносять щастя . у мене зараз 50 мільйонів , а щасливий я рівно також, як і тоді, коли у мене було 48 мільйонів." тож я остаточно спростовую той факт, що гроші приносять щастя.

Коли я прочитав повість г. тютюнника "климко", два почуття наповнили моє серце. перше почуття - почуття жалю. жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. смерть, як завжди, забирає найкращих. друге почуття - почуття гордості. гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як климко. залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. прагнення всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у климка на першому місці. незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. з тієї подорожі йому не судилося повернутися. чого ж навчає нас ця повість? вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності вчить ставити чужі інтереси вище своїх. вчить завжди приходити на іншим. адже саме завдяки таким климкам ми перемогли і вижили у тій війні. і лише будучи такими, як климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.!

поведінка людини проявляється в конкретних діях, вчинках, словах. це віддзеркалення її внутрішнього світу, освіченості, психічного стану, ставлення до інших людей. усі люди різні, з різних родин, зі своїми інтересами та світосприйняттям, особливостями мислення . з самого дитинства нас вчать поводитися певним чином, а ще ми бачимо, як поводять себе дорослі, та переймаємо це.

у різноманітних життєвих ситуаціях від нас вимагається поводитися так-то й так, проте чи часто ми замислюємося над тим, чому ми вчиняємо певним чином? чому інші люди поводяться так, а не інакше? і чому неможливо завжди мати «відмінно» з поведінки, як би того дуже бажали наші батьки, не лише в шкільному класі, але й в інших сферах життя?

по тому, як людина тримає своє слово, що каже про інших, як ставиться до близьких, чим захоплюється, як спілкується, ми складаємо своє враження про неї. з тими, хто нам подобається, ми хочемо спілкуватися, довіряємо їм. проте трапляється, що хтось поводиться нещиро, щось вдає з себе, робить певні речі заради власної вигоди. робити певні висновки, судити людину за її поведінкою треба обережно.

у нашому світі, де ми вступаємо у безліч формальних стосунків, неможливо завжди поводитися щиро та безпосередньо. нам доводиться дотримуватися певної дисципліни, коли ми у школі, на роботі, в громадському місці. мабуть, у цьому є сенс, адже як говорить приказка, не варто сунутися в чужий монастир зі своїм уставом. та й завжди поводитися так, як тобі кажуть, не думаючи, неможна.

на мою думку, кожен з нас має повне право виражати свою індивідуальність через свою поведінку, не доставляючи при цьому неприємностей оточуючим. мені, наприклад, неприємно, коли хтось їде в автобусі та слухає на повну гучність музику на своєму телефоні. і йому байдуже, що іншим його музика може не подобатися, або в когось болить голова, або хтось розмовляє. така поведінка показує, що людина не вміє мирно співіснувати з іншими, вона або егоїстична, або намагається до себе увагу.

кажуть, зустрічають по одежі, проводжають по розуму. а от поведінка людини – то одежа її особистості, яку вона носить постійно. тож, мабуть, треба дбати про неї та тримати в чистоті.