Характеристика образів твору"земля"

Івоніка та марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «івоніка любив її [землю]. він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – михайла та сави. таким самим був михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»  саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка федорчуків. його кохана анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим михайлом. але його ві в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами. молодший брат михайла сава зображений повною протилежністю: «але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться.»  лінивий, безсоромний та повний заздрощів хлопець, він прагнув до свободи: від батьківських життєвих настанов, від землі, а сам попав під вплив рахіри, та став лишень її знаряддям для збагачення. рахіра, двоюрідна сестра сави, була хитрою та підступною. вона не хотіла працювати, її цікавив лише статок, якого вона прагнула здобути в будь-яку ціну.  рахіра, закохавши в себе саву, підмовляє його до братовбивста, аби земля брата дісталася саві. в свою чергу сава розуміє різне ставлення івоніки до своїх синів і засліплений образою та коханням до рахіри, вбиває михайла, щойно він повертається з рекрутів. івоніка та марійка відчувають свою провину за те, що сталося. до кінця життя івоніка буде тяжко працювати, аби відмолити гріх сави. до кінця життя івоніка так і не зрозуміє, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою абсолютну владу, приносить набагато більше болю та страждань, ніж врожаю.

нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.

виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.

коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.

але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.

климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.

після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.

климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.

Если бы я попал на необитаемый остров. мне кажется, попасть на необитаемый остров мечтает почти каждый школьник. это отличная возможность проверить свою силу духа, умение справляться с неожиданными сложностями, жить самостоятельно. я бы хотел оказаться ненадолго на неизведанной земле, один, среди дикой природы. уверен, что я бы смог справиться со всеми трудностями и превратить это путешествие на остров в радостное и незабываемое приключение. если бы у меня была возможность собрать вещи на необитаемый остров заранее, то я бы подготовился как следует и собрал большой походный рюкзак. я бы обязательно взял с собой спички, фонарик, теплые одеяла и походный коврик, перочинный нож, консервы, удочку, компас и много других предметов, с которыми на острове живется намного проще. еще я бы захватил с собой книгу даниеля дефо «приключения робинзона крузо»: в ней так подробно и увлекательно рассказывается о жизни на необитаемом острове.  тем не менее, скорее всего, я бы попал на необитаемый остров случайно