Про лося кажуть сохатий, тому що він, : а) має розглажені роги, б)має довгу голову, в) має рухливі вуха, г) може швидко бігати, д)харчується переважно гіллям."

Тому що має розгалужені роги

  добрий день, шановний яремо! нещодавно я прочитав поему «», яка мене зацікавила та дуже вразила. у цій поемі ви стали моїм улюбленим героєм. я був вражений вашою мужністю та рішучістю. також мене вразила ваша любов до батьківщини, за яку ви боролися до останньої краплі крові. мене вразило те, що ви пройшли через ряд метаморфоз: від покірного раба до народного месника. чесно кажучи, я не очікував того, що після такого покірного життя ви схаменетеся та почнете боротьбу проти жорстоких панів.    також мене здивувала ваша щира любов до оксани. ви так сильно любили її, що пішли навіть на війну щоб її визволити. на вашому місці я, мабуть, вчинив так само, бо позбавлення людини кохання – це вчинок, який не можна пробачити. тож це було останньою краплею вашого терпіння, після чого ви перетворилися на лютого та хороброго месника.    ще мені подобається, що все закінчилося щасливо: ви повінчалися з оксаною та стали залізняку як за сина.  також, мені подобається ваша самовіддача та рішучість у битві, у якій ви проявили себе справжнім героєм та образом свободолюбивого народу. мене вразив ваш сильний дух та грізна сила.  мене цікавить питання: чи змогли б ви стати народним месником, якщо б не вкрали оксану? чи пішли б ви до без цієї «останньої краплі»? та чи змогли б придбати такий сильний дух та незламну хоробрість?   ви запам’яталися мені як людина з великою душею , сильним духом та надзвичайною мужністю. мене вразили ваші героїчні вчинки та душевні емоції. отже, ви стали для мене ідеалом патріотичної та щиро люблячої людини.  

Повість григора тютюнника «климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації україни, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. головний герой твору климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. за віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. а ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. автор розповідає про зустріч на базарі климка та зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. з цього часу у друзів з'явилося благородне бажання їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про наталю михайлівну з олею, стають їх опорою. саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу.климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. і ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.пізніше ми бачимо климка під час перебування у тітки марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. але хлопчик, хоч йому і у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення климка з торбиною солі на станцію, радянському полоненому і смерть хлопчика. після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад климко з дорогоцінною сіллю. і тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. та навіть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. тут і скосила його черга з німецького автомата: «він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. а з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сі».перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.