Що означало бути справжнім козаком у запорізькій січі

Справжній козак,це не просто образ козака. щоб бути справжнім козаком,треба бути хоробрим,сильим,кмітливим,справедливим и також вміти відстоювати свою точку зору про його культура та країну - україну. я вважаю,саме так справжнйого козака.

Юра йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря і радів, що рано встав і сам йде на риболовлю. тільки закинув вудку, як почув стукіт ззаду. він так і знав, що приплететься тося, як збиралася. настрій у нього зіпсувався. звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. поверталися з річки вдвох. юрко почав розповідати, як вони з батьком зловили величезного сома. тося захоплено слухала, а хлопець натхненно писав далі. раптом діти побачили, як серед кущів йде дика качка з каченята ми. юрко побіг ловити пташенят. качка-мама кричала з відчаю, намагаючись захистити своїх дітей. тося теж просила юрка випустити каченят - вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приборкати. вдома юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані і нічого не хотіли. хлопець вирішив, що каченята його бояться, і поїхав гуляти з хлопцями. тося теж хотіла піти бо любила розповіді юрка - їй здавався чарівним той світ знань, який відкривався перед нею. юра ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько. тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. дівчинка зібрала їх у пазуху і побігла до річки. пустила на воду, а пташенята не могли вже і плисти. не з'являлася і мама-качка. юра привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. здогадався, що це тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. там грізно закричав на тосю, а хлопці, зрозумівши, в чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували і підтримували каченят, щоб попливли. після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. а скоріше, вони з ним. перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку з живими каченятами. але не побачив. і тося не підійшла попрощатися. хлопчик відчув пекучий

Об’єднаймося ж, брати мої від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування. поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. але для полегшення існування ці общини об’єднувалися у племена. у кожного племені існували свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних цінностей народів, рас і в цілому всього людства. таким чином, з віками створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку визначалися необхідністю існування. це і були основи створення окремих груп – народів. у кожної такої групи були свої звичаї, манера поводження, мова, закони. наша батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях. постійно вдосконалювалися відносини між людьми. зараз, коли ми досягли теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули надзвичайно великого значення у житті. дуже багато важать відносинах традиції, звичаї. вони відображають глибину духовності, що лежать у їх основі. а це – дзеркало душі народу. у поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності життя. кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими . якщо якусь із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація. кожна нація має спілкуватися з іншими , для збагачення духовності. ще шевченко писав: “учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужого научайтесь, й свого не ” а це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів. кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. якщо ми досягнемо цього консенсусу, то життя на землі стане надзвичайно щасливим. відколи існує життя н землі, такого рівня відносин між людьми не було. а значить і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на таке покращення – марно. від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати. поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок – щире єднання. а коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.