Коротка розповідь про мою улюбленну книгу

Моя олюбленна книга це аліса в задзеркаллі. ця книга,мені нагадую шахмати. тому,що там розвага(игра),як в шахматів. аліса является,там пішаком.           нам є 7 квадратив.   7 це і є королева.     в цій розповіді,як і в шахматах є білі та чорні фігури.   аліса білій пішак. вона має змогу стати білою це зробить.                                      ця книга дуже цікава..мені подобається.

ответ:

у творі розповідається про єдиного сина половецького хана. батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. бранця до києва. та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». минали роки, «став рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. той розшукав юнака. та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина , які докорінно змінили його. хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні ». юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати! ».

“Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” цитатна характеристика Софії до розкрити образ головної героїні.

Цитатна характеристика Софійки “Русалонька із 7-В“

“Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають”.

“Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!”

“На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?

Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..”

“Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер… Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала… а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло.”

“Так-так, віднині Софійка, вже повноправна семикласниця, розпочинає найприємніший період кожного навчального року – літо!”

“І трохи розпатлала темне волосся: не те, щоб дуже, а якраз, щоб ніхто нічого не запідозрив. Злегка покусала губи і пощипала для рум’янцю вилиці: не малюватиметься ж, як Ірка Завадчук! Ще якби справді яке свято, а то…”

“Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу… Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики…”

“… задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній – коралі…”

“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку, що випурхнула з візочка (тепер, як завше, думай, куди її, брудну, покласти!). Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”

“Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…”

“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку… Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”

“Тікала як уранці… Це ж треба! Відразу – такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь.”

“Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала “Трьох мушкетерів”, “Тома Сойєра”, “Людину-амфібію”, “Голову професора Доуеля”, “Останнього з могікан” із татової бібліотеки, а також усі томи “Гаррі Поттера”… у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!”

“Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв”яків для качок…”

“Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика… Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків.”

“Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук.”

“Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш…”

“І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? “Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам – своє робить…”

“Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!”

“Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?”

“Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті.”

“Гардероб чималий, шкода, що примітивний.”

“Дякую, мамусю!” – кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла.”

“Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра…” (майбутнє)

“А ти все така ж!.. – замилувався дівчиною Вадим, – і красою, і розумом!” “Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?..” (майбутнє)

“Я чув, що пишеш для дітей… у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?..” (майбутнє)

Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsytatna-kharakterystyka-sofiiky-rusalonka-iz-7-v