Твір мініатюра на тему від чого залежить тепло в родины?

Укожній родині є своє сімейне вогнище.у когось застава цього вогнища- це мир і спокій, у когось аби діти були здорові , у когось найголовніше є кохання! кожда родина закладає тепло по своему . але для всіх головне це щастя , здоров*я , любов , злагода .якщо все це буде панувати у вашій родині , то між членами вашого сімейного кола будуть теплі відносини , всі будуть розуміти один одного. отже найголовніше це мир і злагода   у кожній сімї ,   саме від цього залежить родинне тепло))

Розділ перший прямо над нашою хатою пролітають лебеді. я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. птахи ніби послухалися мене й повернулися. а може, це був новий ключ. дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю. я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. сказав про це дідові, чим його дуже насмішив. дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника. а як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися. коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. це була налякана й гнівна мама. вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину страшного суду, щоб я покаявся. за всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.у нас у дворі живе стара однокрила качка. навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. розбирається і в людях. як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе «так-так-так», а як — сердите «ках-ках-ках! ». я боюся зайти в хату, аж ось підходить дядько себастіян і просить і передати матері листа від тата. я радісно біжу — мамі тепер не до моїх ніг. тільки от листа прочитати нікому — я вмію лише по-друкованому, мати не вміє зовсім. тоді вона дає мені свої чоботи й посилає по дядька миколу. коли вискакую на вулицю, чую в’їдливий сміх петра шевчика. ми однолітки, але він хоче старшинувати наді мною, завжди підсміюється. звертає увагу на мої чоботи й питає, чи це мамині. я відпові. що тепер вони вже мої. я пропоную побігти на річку. ми біжимо разом, витанцьовуємо, слухаємо, як тріщить крига — це щука хвостом лід розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радіємо. під ніздрястим снігом я знаходжу ніжну голівку підсніжника й розумію, що лебеді дійсно принесли на своїх крилах весну і життя. розділ другий я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів. коли вони поверталися додому, їх стрічали старі й малі. яка то радість була отримати шматочок причерствілого хліба від зайця! ніколи не забути й того, коли сам уперше стаєш до чепіг. із щедрівок я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам. дуже я любив читати книжки, і мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це мені не зашкодило. вдень я ще міг якось хитрувати з читанням, а от увечері мати задмухувала гасову лампу. тоді я примудрився залазити на піч із каганцем і читати й читати. але зробити каганчика легше, ніж дістати в селі книгу. якось дядько юхрим пообіцяв дати почитати «пригоди тома сойєра», але за чотири склянки гарбузового насіння. де ж його взяти? мати готувала насіння для посадки, вигрівала його на собі в поясі. я попросив трохи, а коли нікого не було в хаті, відміряв із вузлика чотири склянки гарбузового насіння, не втримавшись від спокуси. невесело, каючись, бреду вулицею. раптом бачу бідну голодну жінку з хлопчиком, яку виганяє з двору наш місцевий багатій. згадав про насіння, підійшов і дав його хлопчику. жінка заплакала й поцілувала мене. за дві склянки насіння юхрим дав мені почитати лише казки, і острахом думав про повернення додому. назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, із кишені випали дві гарбузові насінинки. мати чомусь не лаяла, тільки спитала, чи це я пригостив бідну жінку й дитину насінням. розділ п’ятий я зіскакую з кобили на землю, путаю її і йду шукати гриби. добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця! заходжу в березняк, придивляюся скрізь. і раптом серце радісно завмирає — переді мною стоять два близнюки-красноголовці. я вітаюся з ними. а далі — отакенний красноголовище! його шляпка не поміщається навіть у брилі. буде чим похвалитися вдома! а ось іще проклюнувся грибочок. хай росте собі! розділ восьмий вчився я добре, але вчився б іще краще, коли б мав у що взутися. коли похолодало і з’явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. так і навчився бігати швидше за всіх. коли випав сніг, зажурилися і я, і мої батьки. тоді батько вдягнув кирею і сказав, що сніг не сніг, а вчитися треба. взяв мене на руки й поніс до школи. спочатку всі дивувалися, а потім звикли. батько ж говорив, що для людини головне — свіжа сорочка і чиста совість. для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея. якось надворі захурделило, і батько припізнився. він сказав, що був на ярмарку. дав мені бублика, потрусив киреєю, і на підлогу впали справжні чоботята. з підківками. і згадалися мені дідові слова: «будеш іти межи люди і вибивати іскри…»

Любов — це найглибше почуття людини. вона народжується разом з людиною і вмирає разом з нею. любов буває різною: любов до жінки, до матері, до батьківщини, до дитини. але в будь-якому випадку вона робить людину духовно багатою, наче дарує їй крила. про це велике почуття писали майже всі письменники і поети. дмитро павличко також створив багато ліричних картин кохання. як творець талановитих віршів, поем та пісень, він приніс у велику літературу долю свого краю, частку свого серця. читачі схвильовано оцінили книжки дмитра павличка, які знаменували собою наступне визначне досягнення новітньої поезії, творчий злет українського мистецтва слова. слово д. павличка, виразне й самобутнє, відшліфоване до блиску і точне, виповнене чуттям любові й ненависті, багате на барви і голоси життя, лине по-молодому дзвінко, щиро. поезія павличка така мелодійна, що вже давно увагу композиторів. щирості вислову поет досягає народнопісенними засобами, пестливими словами, ліричною схвильованістю. справді народною стала пісня "два кольори". краса і нев'януча свіжість її полягають передусім у глибинній поетичності тексту. вільно оперуючи словом, поет досягає стислості вислову. усього доводиться зазнати людині на своєму віку, однак головним, визначальним повинні бути любов до батьків, здатність лишитися самим собою і тоді, коли вже "війнула в очі сивина". дорогим і святим для героя пісні зостався "згорточок старого полотна і життя на ньому" — як добра згадка про матір, як заповіт вірності рідній землі.