Дати характеристику образу устини у творі інститутка

Уповісті «інститутка» марко вовчок відобразила образ простої селянської дівчини устини. тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах великого кобзаря. а марко вовчок талановито розробила цю тему в прозі. образ устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна спостережливість, уважність до всього, що її оточує. у подружньому житті устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі. простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. навіть після тяжких знущань панночки, коли устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «таке молоде, а таке немилосердне, господи». вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка прокопа. усе своє життя устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала. протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. після того як прокіп намагався захистити устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. уже сім років устина чекає свого прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє. у повісті «інститутка» марко вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.

Іван Сила випадково став свідком вуличного бою,в якому пропонувалось кожному бажаючому поборотись з силачем.Але всі відмовлялись.Тоді ведучий,бачачи зацікавленність Івана,силою затягнув його на майданчик,де Іван вже не міг ухилитись від бою з непереможним до цього Велетом.Не маючи ніякого досвіду,Іван переміг досвідченного суперника.І,по завершенню бою,коли Іван стояв ошелешений з купою грошей в руках,до нього підійшов якийсь чоловік,який представився доктором Брякусом і вручив йому візітівку.
Через декілька днів,в компанії з Мишком Голим,Іван пішов до доктора Брякуса,який запропонував йому тренуватися в нього та ще й платити за це Іванові гроші.

В повісті "Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський не тільки відобразив чарівну красу Карпат, а й передав особливості світосприйняття гуцулів, відтворив їх побут, повір'я, звичаї. В цьому творі тісно переплелися два світи — міфічний і реальній, між ними неможливо провести межу, як і неможливо сказати, де б цій повісті закінчується реальне і починається вигадане. Кохання головних героїв — Івана і Марічки — зароджується і розвивається на тлі природи, з якою вони нерозривно пов'язані. Природа виступає своєрідним персонажем твору, що діє, сприяє розвиткові сюжету, відображає внутрішні стани героїв. Її сили розкриваються через світосприйняття Івана й Марічки, що мали здатність відчувати життя гір, зливатися з ним. Своїми піснями Марічка засіяла всі гори. Музику лісу чув Іван. Природа для героїв — жива істота, що може радіти і сумувати, допомагати і завдавати шкоду Велику увагу приділено автором відображенню міфологічних уявлень гуцулів про надприродні сили. Гуцули вірять, що навколо них повно злих духів, що заповнюють вони "скелі, ліси, провалля, хати й загоди та чекають на християнина". Тому і дотримуються вони звичаїв своїх предків: ворожать, збирають "помічне зілля" і замовляють — тільки так можна уникнути шкоди. Всі свої справи гуцули відбувають серйозно, вважають, що кожне діло має свою таїну. В горах, коли чаклував ватаг над сиром, ніхто не повинен був дивитися на молоко. Чаклування й задобрення злих сил надавали людині впевненості в тому, що її обминатиме лихо. Особливо ласкаво в повісті відображено повір'я, пов'язані зі Святим вечером. Крім арідника, чугайстра, лісовиків, нявок, русалок надприродньою силою володіють і люди: мольфар Юра, Палата, баба Химка. Вірили люди, що Химка "вечорами перекидалась в білого пса, "повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком", що в руках "земного бога" Юри були життя і смерть людини і тварин. Ворожбитами і відьмами в гуцулів могли бути звичайні люди. Живучи невіддільно від природи, людина повинна підкорятися законам природи.  В повісті "Тіні забутих предків" незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне з фантастичним. Людина і природа перебувають у повній гармонії, чого, на жаль, не відчувається в сучасному світі.