Аналіз вірша "красо україни, подолля! " леся українки! (тема, ідея, художні засоби)

Вот почитай-поймёшь> > > > .природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.  літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;   осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: «часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде».  але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.  у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів «подорож до моря». вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.  вірш «красо україни, подолля» — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено «хороші, красні села», «хати садками вкриті, срібним маревом повиті». останні два рядки строфи «коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі» нагадують шевченківські образи.  поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: «хвилюються лани золотії», «бори величаві, густії провадять таємну розмову». раптом виринають «ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі» вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.  зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя.> > > >

Наш світ дуже великий і в ньому проживає тисячі людей. на перший погляд всі дуже щирими ,але коли вступаєш з ними в розмову, розумієш, що сильно помиляєшся. в наш час люди думають тільки про себе, роблять тільки все для своєї вигоди, але ніколи не замислюються над тим ,що і комусь потрібна . коли ти просиш в людини чи якусь пораду вона все немає часу і потім у відповідь получає теж саме. ніхто не замислюється,що так жити не можна. люди не вміють почути один одного, тому часто бувають самотніми.

"україна в огні" —це чесна неприхована правда про перший етап другої світової війни. пишучи цю кіноповість, олександр  довженко   виявив таку непритаманну радянським письменникам тієї доби правдивість, таку безкомпромісність, що твір його прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність "сталінського соціалізму". режим не змусив чекати нищівної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання політбюро цк вкп(б) з таким порядком денним: "про антиленінські помилки й націоналістичні в кіноповісті о. довженка "україна в огні". на це засідання було запрошено автора, який почув про себе, що він "куркульський підспівувач", "відвертий націоналіст", дізнався він також, що від нього залишиться "мокре місце". висновок же про твір був такий: "україна в огні" — платформа вузького, обмеженого українського націоналізму. ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу". чим же так налякала сталінську партію "україна в огні" довженка? письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнещасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю. як же він міг не хвилюватися, коли за короткий проміжок часу фактично вся україна опинилася під фашистським чоботом? це неможливо було осягнути розумом, у це важко було повірити. і в кіноповісті ми бачимо, як брутально було зруйновано "рай" українського життя. ось, наприклад, картини життя україни до приходу туди гітлерівців: "у садочку біля чистої хати, серед квітів, бджіл, дітвори та птаства за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині, родина колгоспника лав'ріна запорожця і тихо співала "ой піду я до роду гуляти". це була пісня материна. пісня була весела і журна одночасно, як і життя людське. мати тетяна запррожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину. діти дивилися на свою добру матір і величали її". і ось цей рай нагло зруйновано, а мати, добра ласкава мати прощається зі своїми дітьми: "сини мої, сини! діточки мої! а боже мій, боже мій! ой, прощавайте, прощавайте, діти мої". і вже "гітлерівці входили в село, в'їжджали на мотоциклах, автомобілях, на гарматах, на танках, веселі й вдоволені. засмалені сонцем, закурені, мокрі од поту обличчя вилискували радістю і здоров'ям. грали на губних гармошках, окаринах і трикутничках щось німецьке". просто вражає, з якою брутальністю німці вриваються в українські села, руйнуючи віками створюване життя, зневажаючи українців, які тут жили." ці рядки кіноповісті сповнені неприхованого болю за рідну країну, її нещасливу долю. недарма довженко писав у своєму "щоденнику" про перші дні війни: "на українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. така нещаслива земля наша. така наша доля нещаслива."страшна картина доповнюється новими деталями, стає все більш трагічною, і ми із жахом читаємо, що київ, столицю україни, теж сплюндровано: "у києві бенкетувало офіцерство адольфа гітлера. сам гауляйтер кох прилетів до столиці україни для декларації імперських гордих цілей в отсій неймовірно багатій і щедрій країні".у творі багато неприхованої символіки. це і прізвища головних героїв — запорожці, і назва села — тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки (показово, що у романі "вершники" ю. яновського мусій половець теж має п'ятеро синів).розпові про долю сім'ї запорожців, олександр довженко зумів у яскравій формі відтворити трагізм історії української землі. картини перших днів війни справді апокаліптичні — руйнується весь світ українця, його родина, українська молодь потрапляє у фашистську неволю, фактично у рабство. але український народ опирається поневоленню, бореться із загарбниками, найкращі його представники йдуть у партизани, нищачи не тільки окупантів, але й ницих зрадників свого народу.заключна сцена твору теж досить символічна — у сплюндрованій ворогом тополівці знов зібралися запорожці. і ця сцена, незважаючи на всю свою трагічність, пройнята оптимізмом, адже, як кажуть, "козацькому роду нема переводу". з любов'ю до рідної землі, з болем за неї писав олександр довженко кіноповість "україна в огні", залишивши нащадкам згадку про страшні сторінки нашої історії. і хоч твір довго чекав свого читача, але тепер він повернувся до нас після довгих років замовчування і відкрив нам олександра довженка зовсім з іншого, нового боку.