Цитатна характеристика героїв твору лісова пісня

Лукаш"лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(перша зустріч з героем)"лукаш, тулячи до себе мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(лукаш закоханий в мавку)"лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(про лукаша і килину - зрада)"з лісу виходить лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(повернення лукаша знову до людської подоби)"лукаш починає грати. .мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом   лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. він сидить без руху. сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кі"(образ лукаша в кінці твору)  мавкамавка на початку твору: "з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."лукаш говорить про мавку при першій зустрічі: "що ж, ти зовсім така,  як ді ба ні, хутчій як панна,  бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-  а чом же в тебе очі не зелені? (придивляється).та ні, тепер зелені а були,  як небо, сині о! тепер вже сиві,  як тая ні, здається, чорні  чи, може, карі ти таки дивна! "коли лукаш грає на сопілці: "мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"мавка рятує лукаша: "мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."помилка мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."мавка є польовій русалці: "м а в к а  (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси русалки польової.)ось тобі, сестро, яса!   русалка польова клониться низько перед мавкою, дякуючи, і никне в житі."мавка не зраджує лукашеві з перелесником, по при дану їй можливість:   "мавка трохи нерішуче подає йому руку.  дозволь покласти братній поцілунок  на личенько твоє бліде.  (мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство: "мавка йде назустріч лукашеві. обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."перевтілення мавки: "мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."мавка в кінці твору: "мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом щастя."

                              а.с. пушкин. руслан и людмила

людмила – это соборная душа россии, которую так точно и поэтически описал даниил андреев : «то, что объединяет в единую нацию; то, что зовёт и тянет отдельные души ввысь и ввысь; то, что овевает искусство россии неповторимым благоуханием; то, что надстоит над чистейшими и высочайшими образами сказаний, и музыки; то, что рождает в сердцах тоску о высоком, особенном, лишь для россии предназначенном долженствовании…» . душа россии является соборной и идеальной, т. е. вмещающей в себя всё лучшее, что в нас есть. а так как это явление бесспорно существует, то её воплощение в прекрасном, женственном, чистом образе людмилы наиболее реально.  

 

руслан – это путь, правильный и верный, жених людмилы, единственный способный сделать её счастливой. их соединение в долгожданном браке означало бы благодатный расцвет россии. то, что в конце поэмы это всё-таки происходит после стольких мытарств, горя, разлуки, предательств, беснований тайных и явных врагов, позволяет нам надеяться, что это случиться. и все, кто любит россию, будет к этому причастен, т. к. лучшую часть нашей души составляет людмила.  

 

финн – пастух, это его изначальное занятие, иначе говоря, пастырь. мы считаем, что финн – это соборная духовная сущность, состоящая из всех святых и праведных душ. сильнейшую его часть можно представить как живой небесный иконостас. и этот благотворный вещий дух будет хранителем пути, то есть нашего руслана, умножая его силу, не давая оступиться и потерять надежду в его тяжёлом пути. для сущих на небе нет ничего скрытого, их влияние выражается в том, что пушкин называет тайным промыслом.  

 

являясь существом тёмным и мистическим, наина появляется как призрак и исчезает в никуда. она предстаёт перед нами сундуком злобы и источником тёмных замыслов, которые претворяет не сама, но воздействуя на других. образы наины и финна противоположны, но существовать им приходится в одном пространстве. неудивительно, что отношения их складываются трагично. нас это интересует уже не с художественной точки зрения. ведь этих отношений – это века, в котором мы родились.

у житті кожна людина зустрічається з красою і підлістю, радістю і горем. у її житті бувають торжества, веселощі, але й години страждання від якогось горя. душу її бентежить то всепоглинаюча любов, то відчуття огиди до певних явищ у житті. бувають такі моменти в житті, коли треба від чогось відмовитися заради рідної людини, а на чомусь слід принципово наполягати. треба піднятися силою своїх думок, переконань над почуттям і емоційними поривами з однією метою — не принизити ні себе, ні тих, хто поруч.

усе це вимагає людська гідність. народна мудрість стверджує: "від спраги помирай, але гідності не втрачай". треба з гідністю жити, працювати, переживати радість і горе, з гідністю зустрічати свою останню годину.

гідність — це мудра влада тримати себе в руках. благородство твоєї людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро й тонко ти зумів визначити, що гідне і що негідне. гідне повинно стати суттю твоєї власної культури, негідне хай викликає презирство й огиду.

гідна людина завжди красива, бо вона не дозволяє собі бути негарною завдяки низькому вчинкові чи підлій думці. можна мати прекрасну зовнішність, але ця краса буде тільки зовнішньою, без внутрішньої краси така людина нікого не зацікавить, не увагу людей порядних, інтелігентних. тому не слід, звичайно, забувати про зовнішню красу, але треба дбати про внутрішню — душевну, а це може зробити тільки почуття власної гідності.