Опис остапа у плавнях дорогою ціною коцюбинський нужно

То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого праця і спочинок зробили щасливим; ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще. степовим вітром., із не втраченим іще смаком до волі, широких просторів. м.  коцюбинський. оповідання «дорогою цілою» (інколи його називають повістю) було написане напередодні першої російської революції (1901 коли почався масовий робітничий і селянський рух. цього ж року з’явилася «пісня про буревісника» м. горького з її крилатим закликом «хай ще дужче вдарить буря». м. коцюбинський, як і всі передові люди росії, чекав революційної бурі, вважав за свій обов’язок підготувати народ до революції. головний герой оповідання –  остап  мандрика. змалку він, «затаївши дух», слухав розповіді свого столітнього діда про запорізьку січ, про боротьбу українського народу за волю. ці розповіді будили в голові дитини химерні мрії, формували вояцький запал. пізніше, ставши дорослим, остап на собі відчув соціальну несправедливість, і бунтарський дух його загартовувався. він почав мріяти про волю і готовий був заплатити за неї дорогою ціною. сила його прагнення до волі, як і прагнення усього українського селянства, підкреслюється метафорою: «ярмо було накладене на шию дикому турові» й порівнянням: «мов талії води під теплим подихом весни річкою текло вкраїнське селянство». людл ховалися від панів, мов від дикого звіра. остап любив рідний край, йому тут був знайомий кожен кущик, кожна стежка. та панщина розлучила його з домівкою, до того ж пан погрожував віддати юнака в солдати, покарати за бунтарський характер. хочу звернути увагу на те, що остап не самохіть утік з україни. нижче наведена цитата доводить об’єктивність моєї думки.коли селянин опинився за дунаєм, дивне почуття обхопило груди: замість радості – сильне обурення охопило його істоту. в один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у рідному краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки. однак, втеча за дунай не принесла остапові сподіваної волі. разом із соломією за короткий час перебування у плавнях, вони зазнали багато горя і страждань. незабутнє враження полонить душу і серце, коли читаєш рядки оповідання про те, як знесилені, голодні молодята довго не могли вибратися з безмежного моря комишу. особливе значення для розуміння остапа мають описи його думок і переживань, коли він залишився у плавнях сам. він не хоче вмирати, він хоче жити, бо «не зазнав усього, не жив ще». йому хочеться відкритими очима подивитися на сонце, побачити світ божий, людей і кохану жінку. остап мандрика – художнє втілення народної неприязні до панів, прагнення до волі. він ненавидить рабські душі, не розуміє тих, хто з панського ярма. мужність, волелюбність, готовність до боротьби, вірність у коханні – саме на цих рисах акцентує увагу автор. однак, тогочасні умови життя не сприяли пошукам правди, справедливості, поваги до простої людини.

в нашем мире огромное количество проблем, но главной из них является загрязнение окружающей среды. как говорят биологи, природа создала нас, но без нее мы прожить попросту не сможем. вывод прост — берегите природу.

к сожалению, окружающая нас среда становится грязнее с каждым днем. в реки сливаются отходы с различных заводом, леса уменьшаются, в городской черте деревьев и растений все меньше и меньше. если в деревнях этот вопрос стоит не настолько серьезно, то в городах — это проблема промышленного масштаба. постоянно растет количество заболевших различными заболеваниями, животные гибнут, как и растения. виновата во все нынешняя экология.

спросите своих бабушек и дедушек, как они жили в былые времена. наверняка они расскажут вам, что тогда чувствовали себя во много раз лучше, поскольку воздух был прозрачным, реки — чистыми, а все продукты — только натуральными.

если мы не будем беречь окружающую нас природу, то общая экология будет становится все хуже. задумайтесь об этом. ок

макси́м ієвлевич залізня́к  (народився близько  1740  — помер після  1769)  — керівник    повстання (1768–1769  років), відомого під назвою  коліївщина,  козацький  отаман.

на початку 1768 року перейшов до  мотронинського монастиря, поблизу  чигирина. в 20-х числах березня до залізняка прибув козацький отаман  йосип шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти польщі. незабаром шелеста було вбито, а лист зник. до кінця квітня залізняк зібрав в  холодному яру, поблизу мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. повстанці проголосили залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником низового війська запорозького. основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства  річчю посполитою  та московією, що особливо посилився в середині xviii століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської  барської конфедерації  тощо. як і  барабаш  за часів  повстання проти виговського, залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану  «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право винищувати  поляків  та  євреїв. у своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець  мельхиседек значко-яворський, ігумен мотронинського монастиря в якому залізняк був послушником.

в другій половні травня загін максима залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з холодного яру. протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали  жаботин,  смілу,  богуслав,  канів,черкаси,  корсунь,  лебедин,  лисянку,  звенигородку. жорстоко розправлялися з місцевим польським та жидівським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом залізняка, виданим на початку червня 1768  року.

20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили  умань  і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік ів  івана ґонти,  сотника  надвірної міліції потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. в умані було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

повстанська рада проголосила максима залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення гетьманщини. чисельність військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на київщину,  брацлавщину,  волинь,  полісся,галичину. на початку липня діяло близько 30 загонів. на землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.