План-характеристика божого чоловіка . " чорна рада "

Портрет і зовнішність  божого чоловіка — сліпий старець; — темний на очі; — латана свитина і без чобіт; — довга, до самого пояса, борода … процвіла сивинами. риси вдачі та характеру  божого чоловіка — високоморальний; — щирий і безкорисливий; — далекий від усього суєтного, мізерного, дріб’язкового; — доброта і поважне ставлення до людей; — індивідуальність, натхненність, патріотизм; — духовний аристократизм; — виявляє зверхність над народом, своїми моральними якостями вивищується над ним.   божий чоловік  і суспільство — національно зріла людина; — натхненне виконання дум та історичних пісень; — сум за долею україни; — козакам лікувати їх рани; — його сутність визначає дух, а не шлунок; — «душа його жила не на землі, а на небі»; — уславлює часи хмельниччини; — не відвідує чорну раду. цитатна характеристика  божого чоловіка «співаючи пісню од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». «божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі». «сліпий старець-кобзар. темний він був на очі, а ходив без проводиря: у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. 

Мару́ся богусла́вка   — легендарна українська героїня  16-го   та  17-го сторіччя . подібно до роксолани лісовської, марусю захопили турки і додали до гарему турецького султана. знаменита козацька дума цього періоду повідає історію, як маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає з ключами від його замку (і темниці). вона використовує можливість звільнити 711 українських козаків-невольників, які перебували в полоні протягом 30 років. дивно, вона не тікає з ними, а залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. маруся символізує тих, хто залишає україну, але все ще має сильне поєднання до землі свого походження.

Живу я в маленькому селі вовче.  а знаєте чому воно так називається? ні? то слухайте. одного разу, коли ще це село не мало назви, вийшов чоловік по дрова до лісу. чує якийсь то шепіт. зі страху заліз чолов'яга на дерево. тільки ото він відірвав ноги від землі, як звідки то виявився вовк. дивний якись. ходи на двох лапах, та має роги. та напевно був він головний, не сам він був, був зі двома своїми друзями. такими же. - де були? чого поганого наробили? - питає той що головний. - во-о-овче, - скільки раз вам говорив не називайте мене брате! - обірвав він друзів. - во-о-овче, підслухали ми що в одному селі, хочуть вибрати для села ім'я. - а мені що з того? але ж.. погодьте- назву говорите? то вони повинні назвати його начість мене! село "вовче"!   тоді, ось що я вам олупам говорю, йдіть й запугайте людей, щоб назвали село єму. або порву я вас своїми рогами.   а чолов'яга той, все чув! пішов він до головного у селі та розповів йому усе що знав. він неповірив, та загнав його до дому.                 *** так вовки й зробили. коли оголосили вибори назви, вони заскочили до ради та почали усе громити. та вийшов туди і чолов'яга той, та зі собою взяв ножа. а як вовки на нього кинулись він їх зарізав. але вовк-головний на тому не щупинився. вирішив він теж напасти. чолов'яга і його зарізав. з тих пір гуляє по тій залі, де те все проісходило три привида вовків. а щоб вони й надалі не діставали мешканців, вирішив голова села так і назвати село. віднині те село назівають село "вовче".