Скласти твір на тему "не чини людям так, ян не хочеш, чоб чинили тобі.

«чини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою», — сказано в біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? адже одні скажуть, що біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають. але це хибні підходи, бо людина щодня потрапляє в ситуації, коли слід зробити певний вибір: вчинити по-доброму чи байдуже пройти мимо. це тільки здається, що в такі ситуації ми не потрапляємо. особливо в громадському транспорті ми маємо безліч можливостей випробувати і своє терпіння, і добре ставлення до  людей.поруч з доброю людиною зникає напружена атмосфера, згладжуються гострі кути, зникає непорозуміння. з такою людиною легко і затишно, вона ніби лише своєю присутністю створює довіру між людьми, при таких людях зовсім недоречними стають сварки чи емоційні суперечки. я вважаю, що такі люди керуються саме тим заповітом із біблії, можливо, навіть не підозрюючи, що чинять так за християнським ученням.є, звичайно, й інша категорія людей, які спроможні на добрі вчинки тоді, коли їм це вигідно. найгірше те, що вони вважають це нормальним явищем, діє принцип «ти — мені, а я — тобі». на жаль, інколи таке явище можна спостерігати в школі (з етичних міркувань не буду називати ні імен, ні прізвищ), коли батьки деяких учнів запопадливо увалені до класного керівника (адже клас випускний). наприклад, у вчителя захворіла дитина, то вони ладні знайти найкращих фахівців, аби лиш в нещасті. та тільки мета в них зовсім інша: ми тобі ємо, тож і ти нашій дитині отримати добрий атестат про середню освіту. і вже зовсім інакше розмовляють після закінчення школи. соромно й прикро за такі ганебні явища, втішає те, що вони поодинокі. та є ще одна мудрість народна: добре роби — добро стократ помножене до тебе повернеться, вчиниш зло — так само до тебе повернеться. на мою думку, що корисливий вчинок, що зло — це поняття надзвичайно близькі. людина за своєю суттю створена для добра й любові, тому будь-яке відхилення від цього дуже швидко стає очевидним і приносить тільки розчарування і страждання людям, які не розуміють таких очевидних істин. тож виходить, що сенс життя кожної людини полягає у творенні добра.

Загальнолюдські цінності завжди були і будуть безумовною необхідністю в житті людини. саме такі цінності створюють людину і роблять її відмінною від тварини. існування цих цінностей може бути обумовлено різними причинами. людина як біологічний вид наділена здатністю абстрактного мислення, тобто вона може замислюватися про сенс свого життя і робити з цього деякі висновки. наприклад, люди прекрасно розуміють самі по собі і без жодного примусу, що поважати і з терпимістю ставитися до інших людей – це та загальнолюдська цінність, без якої людина просто не зможе існувати. з усього цього з часом виробилися цінності, закріплені в законодавствах багатьох країн, релігійні норми, а також філософські цінності – наприклад, «золоте правило моральності». кожна людина хоче доброго і хорошого ставлення до себе, а значить повинна ставитися так само і до оточуючих. цей принцип точно так само важливий і потрібний у житті людини, як закони і релігійні норми, оскільки він робить життя людини і суспільства більш простим та справедливим

У традиції крішнаїзму вказівний палець людини вважають пов’язаним із так званим хибним его, тобто егоїстичним «я» (оскільки саме цим пальцем людина найчастіше вказує на себе). Через те вказівний палець правої руки крішнаїти не використовують під час читання молитов на чотках, щоб це егоїстичне матеріальне «я» не заважало смиренному спілкуванню з Богом.

У Миколи Вінграновського на правій руці був відсутній вказівний палець. Роман Дідула згадує, що фактом відсутності пальця, втраченого начебто ще в юності, Вінграновський полюбляв спекулювати, примовляючи на застіллях: «Романе, а подайте мені кусочок отого оселедця!.. Романе, ви ж бачите: в мене нема пальця».

Ці два розрізнені факти зовсім нещодавно поєдналися в моїй голові місточком символічного зв’язку, що увиразнив ще один – буквально фізичний – вимір особливого «вінграновського» неегоїстично-самозабутнього відчуття світу як цілісного й гармонійного Божого дива, зітканого з усюдисущих ниточок усепроникних любовних взаємозв’язків. Це – наче відсутність на рівні світосприйняття отого «егоїстичного» органа, вказівного пальця, що постійно показує на власні клопоти, проблеми та претензії до світу, через що не помічає його (світу) красу, гармонію і, що там казати, досконалість.