Синекдоха є в реченні а) знову загриміло, синім коренем вимальовувалась блискавка, розкрила шматок другого неба і згасла у хмарі б) він купить мені нові чобітки, і я почну їх носити ще до сні в) знову мигнула блискавка раз і вдруге, ліс і зверху, і зсередини просвітився недобрим блакитнавим огнем.. г) я тепер лягаю і встаю, накупаний цими пахощами, -літо, лі д) червоні чобітки зі шпорами пробігли повз нього.

Вона є в   другому  реченні тобто в б)

Объяснение:

Лесю Украинку называют в народе дочерью Прометея, потому что она прониклась творчеством Тараса Григорьевича Шевченко и понесла дальше эстафету правды, добра и человечности. Ее лирика полна глубокой страсти, нежной задушевности, искренней любви к родной земле, окружающей природе, к своему непокоренного народа.

Драма-феерия "Лесная песня" — это чрезвычайное произведение Леси Украинки — выдающейся украинской поэтессы, писательницы, философа, драматурга. В этом произведении богатство мысли, поэтичность образов и гармоничное единство реальности и фантазии. В "Лесной песне" Леся Украинка ставит и пытается решить вечные во жизни и смерти, любви и ненависти, верности и измены, поиска правды, справедливости.

Однако в драме-феерии есть нечто такое, тцо сегодня звучит особенно остро — это трагическая тема отношений человека с природой. Главные герои "Лесной песни" — это представители человечества и природы. Лукаш крестьянин, представитель человеческого мира. Мавка — ребенок природы, лесная девушка, которая влюбляется в Лукаса и идет к нему жить, оставляя лес, в котором вся ее жизнь, идет к нему, несмотря на то что вся природа против этого. Ее дедушка Леший предупреждает Мавку, что люди жестокие, плохо относятся к природе, что они никогда не смогут принять ее за свою.

Но Мавка, несмотря на все отказы, ушла жить к Лукашу и потерпела там только несчастье, трудности, горе.

Большую роль в "Лесной песне" играет природа. Лес "реагирует" на все переживания Нимфы, на ее душевное состояние. Мавке хорошо, и лес на деревьях распускаются почки; Мавке тяжело от разлуки с Лукашем, и "...все покрывается протяглим печальным волчьим воем... Безлистный лес едва мечтает против пепельного неба черной пустиною, а дальше по опушке тянется растрепанный мрак".

Наперед оправдання, чому пишемо про український гумор у теперішній воєнний час. Тимчасом усім нам треба кріпитися сміхом-веселістю! Адже німецьке радіо скоротило тепер до мінімум поважні передачі, бо вояки домагаються першусього веселої музики, веселої розваги. Це повинно бути і для нас вказівкою. І друге оправдання: ця статейка не має претенсій на літературознавство, а хотіла б бути лише спробою схопити психологічно, що таке український гумор і заразом заохотити наших письменників, щоб більше вам про це писали і плекали цю ділянку творчости.

Що ж таке український гумор, які його питоменні риси? Коли дефініція гумору каже, що він у тому, що представляє велике малим, а мале великим, інакше, що гумор це в дійсності переборщення, то ми, українці, переборщуємо особливо тоді, коли жартуємо самі зі себе. Візьмім для прикладу двох типових представників українського гумору — Ст. Руданського і Вол. Самійленка. Ось Ст. Руданський у загально відомім віршику висміває мужика, що поклався спати в чоботях, а прокинувся без чобіт і "не мої це — каже — ноги" і ми сміємося, бо знаємо, що є в нас чимало легковірних мужичків, яких лeгкo обдурюють всякі пройдисвіти, але заразом знаємо, що це пересада, бо аж таких дурнів в нас нема. Коли ж Самійленко висміває таких типів, що "за Україну полягти готові — на перині пуховій", то ми теж сміємося, але й кажемо: Чому ні, бувають і такі, але цілком так зле ще з нами не є... Знову ж Остап Вишня представляє такий тип пустомельної української комуністки, що креше таку промову: "Товариші! Наш нарід темний, віками гноблений, по польських вязницях, забитий, несвідомий... Промовте до нього зрозумілою українською, пролетарською інтернаціональною мовою... Він нещасний, катований, віками гноблений український селянин, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою, українською мовою, то він нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки лиха він, нещасний, зазнав, бо йому забороняли, його катували, з його знущалися... я кінчила"... Ми знаємо, що дійсно й тепер нам не бракує таких демагогів, що захлистуються власними пустими фразами про "нещасний народ", або для відміни про "велику націю", але й знаємо, що не всі ми такі, що є в нас люди діла і ці — дасть Бог — візьмуть верх над пустомельними демагогами

Объяснение: