Твір на тему чому т, шевченко так популярний в наш час

Вісторії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. є таке ім'я і у нашого народу — тарас шевченко. не було і немає в україні поета, який був би йому подібний. не було у неньки україни сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. для кожного з нас ім'я шевченка є святим.  9 березня 1814 року у селі моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. йому дали ім'я тарас. рано залишився він сиротою. спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. чого тільки не довелося винести малому тарасові! і тяжку працю, і науку у п’янички - дяка, холод і голод. але, на щастя, пан енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і тараса почали вчити малювати.  із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. картинами шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.  багато років пройшло після смерті тараса шевченка. але його поезії, його картини забути неможливо. вірші кобзаря завжди на слуху. вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. здається, що словами шевченка говорить сам український народ:   думи мої, думи мої!   лихо мені з вами!   нащо стали на папері  сумними   тарас шевченко — відомий художник. його художня спадщина нараховує більш ніж 830 творів. дослідники вважають, що майже 300 робіт втрачені. але ті, що залишилися, дарують глядачам та справжнім шанувальникам мистецтва неповторну насолоду.  ім'ям шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій україні. він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. під високим голубим небом у центральній частині столиці україни височать монументальні колони київського державного університету імені т. г. шевченка. у вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої україни. вони навчаються у великому й величному закладі, пам'ятаючи про ту людину, ім'я якої носить їхній університет, — про шевченка.  так, ім'я цієї людини не забуто. чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? що навіть через багато років, століть його ім'я будуть вимовляти з повагою та любов'ю? як писав іван франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку його твори мільйонам людських сердець". 

Тема вірності батьківщині в поемі миколи вороного "євшан-зілля""євшан-зілля" — це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон володимир мономах. життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. все було б гаразд, але на батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша и світі. і от гудець іде до києва за юним паном. усі спроби були марними — половець став русичем. ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але статки диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну. із запахами в людини пов'язані найгостріші спогади. ось і дук привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. і душа гаряча половецька кров зажадали свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п'янить, дарує щастя.микола вороний хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї батьківщини. ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. йому ми можемо пробачити, він був захоплений в полон, а що сказати про людей, які рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, її за "13 сребреників юди". автор ставить питання: де взяти євшану для україни? зілля не , треба людей, які люблять україну понад усе, не важливо, яка вона є, — багата чи бідна, привітна чи ворожа, прекрасна чи потворна, добра чи гнівна — це не суттєво; головне — зміст, а не форма, внутрішній стан. діяти, а не говорити. слова — вони пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. де взяти дійсно; дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? людину, яка вдихнула б запах степового євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, від спогляданя якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю. душа співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих химер, яких ми самі навигадували і говоримо, що це перешкоди, які в усьому винні. але винна людина, що нічого не хоче зробити для себе, не те що для своєї країни. і доводиться летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим

Тугар вовк — тухольський  боярин, якому князь землі тухольчини.  вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. відмовляється віддавати  мирославу  за  максима  бо вважає простого  смерда  недостойним боярської дочки. видав монголам плани руської дружини напередодні битви на калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до тухлі. портрет і зовнішність тугара вовка «…був мужчина, як дуб. плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». риси характеру тугара вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. тугар вовк — не щасливий. батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. але в цьому тугар вовк сам винний. його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя максимові). тугар вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. т. вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. і виправдання йому не може бути. навіть тоді, коли т. вовк рятує максима, якого хотів зарубати бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. на прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.