Складіть мені будь ласка переказ твору тарас бульба (5-7 речень) дуже

Остап та андрій повертаються додому та на наступний день вирушають з батьком на січ.   брати майже тиждень жили на січі і добре там прижились. козаки вибирають новим гетьманом кирдягу. козаки йдуть в похід проти поляків і захоплюють околиці дубно. уночі до андрія підходить татарка-служанка коханої андрія- польської панночки, андрий бере хліб і несе його коханій та залишається на боці поляків   заради неї. наступного дня козаки готуються до бою, єврей янкель повідомляє тарасу про зраду андрія, остап стає атаманом уманського куреня, половина козаків вирушає на бій проти татарів. наступного дня у бою тарас убиває андрія, остапа беруть у полон. через два тижня тарас умовляє янкеля відвести його у варшаву, щоб дізнатися як остап. тарас йде на страту сина, перед смертю син кличе батька, той відкликається, але його не спіймали. тарас йде воювати с польшою,його ловлять коли він шукає  люльку. бульба загинув,   його товариші врятувались.   

«світ ловив мене, та не спіймав» (г. сковорода)

бог вділив усіх грунтами –  це пропасти може теж.  жереб мій із бі григорій сковорода  …світає. ранок дихає свіжістю, повіває прохолодний вітерець, сумна верба купає в мінозі свої зелені віти. чути ґелґотання і сопілка, люба серцю сопілонька! натруджені руки старенької мами, передчасно посивілий ну годі, годі вже.   вітре-цигане, кличуть в дорогу  гори високі, далекі краї,  трави у росах, місяць і зорі,  вогнища ночі й думи сумні  і знову в дорозі мандрівний філософ. за спиною все та ж худа торбинка, а в ній — скибка житнього хліба, та ще сопі угорщина, словаччина, польща, петербург, братислава, відень, будапешт; університети, лекції, бібліотеки, філософські праці, іноземні мови, диспути. не шеляги в кишені, але ж нові знання, нові ідеї а далі далі украї  стоїть явір над горою,  все киває головою,  буйні вітри повівають,  руки явору ламають.  а вербички шумлять низько,  заколишуть мене в снах,  тут тече потічок близько,  видко воду аж до   країна. тут пізнав сковорода і «панську ласку», і ненависть, і заздрість, бо бачив усіх «народних пиявок» наскрізь:   той безперервно стягає поля,  той іноземних заводить телят.  ті на ловецтво готують собак,  в сих дім, як вулик, гуде від   та нікого не боявся мудрий філософ, а тільки казав: «я дуже задоволений тим, що не подобаюсь мерзотникам, похвально не подобатись поганим».  не раз хотіли заманити українського волелюба до «золотої клітки», але не спокушавсь сковорода ні різноманітними , ні високими чинами — «своя сопілка та вівця дорожча царського вінця». «дивак, — гадали, — не від світу цього. як можна відмовитись від теплого місця під сонцем, від благ, почестей? ». та «не все те не вірне, що тобі не зрозуміле». свобода, вольність — ось справжня цінність, її не купити за всі скарби світу! що є свобода? добро в ній яке є?   кажуть, неначе воно золотеє?   ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,  проти свободи воно лиш болото.  отак і мандрував вільний у думках своїх сковорода від села до села. у сірому баєвому сурдуті, в українській баранячій шапці, уже не молодий, з палицею в руках, завжди замислений. і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого не нажив народний мислитель ані золота, ані срібла, але не заради того й приймав його народ під стріхи свої: разом із сковородою до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт. він відкривав простому людові свою бунтівну палку душу, полум'яним словом проповідував свої ідеї, розвінчуючи світ багатіїв і нероб.  і виламавши палицю із тину,  він темними байраками пішов,  кріпацьким діткам викладать латину,  бентежити думками рабську   великий людинолюб і оптиміст, григорій савич переконував шукати щастя не в чинах і маєтках, а в праці, розвиваючи природні здібності. він сам відмовився від усього — не мав постійної домівки, родини, носив у заплічній торбині лише найпотрібніші речі й сопілку. мабуть, саме в свободі, у відірваності від мирської суєти, бачив він своє щастя, і ніколи не жалів про такий вибі  ід села до села мчить курними шляхами харківщини розкішна карета. у ній — петербурзький вельможа, посланець її величності — самої катерини-цариці. йому велено розшукати мандрівного філософа з дивним прізвищем сковорода й запросити до столиці, щоб поставити «гострий розум» його на службу самодержавству, а не вбогому людові, з яким він охоче спілкувався.  мчить карета від села до села, усе питається вельможа, де знайти того філософа, а у відповідь одне:   — був, але вчора пішов.  — куди?   — спершу отак прямо й прямо, а куди потім звернув, не запримі 

роман "хіба ревуть воли, як ясла повні" - твір дійсно реалістичний. у цьому творі розкривається уся дійсність 19 століття у всіх її складностях і суперечностях. основа твору є реальною. якось один із авторів (панас мирний) почув історію від візника про місцевого розбійника василя гнидку. для творів реалістичних характерною є проблема взаємин людини і навколишнього середовища, аналіз певних соціальних або історичних причин, які мали вплив на персонажів. таким і є твір "хіба ревуть ", у якому наголошується, що народ міг би жити іншим життям, якби весь час не потерпав від гноблення. визначальна риса цього твору, що дозволяє його віднести до реалізму - це правдивість у зображенні дійсності.