Іть написати твір по твору "роксолана" на тему: "роксолана патріотка чи відступниця? "

Однозначно роксолана патриотка.да, она жила на чужине.была женой султана и родила ребёнка от него.но даже там на чужой земле она всегда помнила украину,молилась за неё.так же она взяла обещание со своего мужа ,что он не будет нападать на её родину.она ни на минуту в своей жизни не забыла родную украину.это прекрасная девушка и патриотка.

ответ: план-характеристика образа захара беркута.

1) захар беркут - голова тухольської громади.2) як виглядає герой.

3) риси характеру захара беркута:   а) доброта  б) волелюбність;   в) чесність та відвертість;   г) працьовитість;   д) розсудливість;   е) мужність.

4) чого прагне герой:   а) поважати старі традиції і богів; б) захищати свій край від ворога;   в) служити інтересам громади;   г) закликати до єдності і боротьби з ворогами.5) захар беркут - справжній патріот рідної країни.

объяснение:

ответ:

1. се новий тухольський боярин, тугар вовк, справляв великi лови на грубу звiрину. вiн святкував почин свого нового життя,- бо недавно князь данило дарував йому в тухольщинi величезнi полонини i цiле одно пригiр’я зелеменя; недавно вiн появився в тих горах i побудував собi гарну хату i оце першу учту справляє, знайомиться з довколичними боярами.

2. … бо тугар вовк був мужчина, як дуб. плечистий, пiдсадкуватий, з грубими обрисами лиця i грубим, чорним волоссям, вiн i сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведiв, яких їхав воювати.

3. тугар був старий вояк i старий ловець,- вiн не знав, що то тривога.

4. та все-таки йому, гордому бояриновi, що вирiс i великої честi дослужився при князiвськiм дворi, важко було прилюдно вiддавати подяку за вирятування доньки мужиковi. але нiщо було дiяти… обов’язок вдячностi так був глибоко вкорiнений у наших рицарських предкiв, що й тугар вовк не мiг вiд нього виломатися.

5. – а так, ще питатися вашої громади! менi князь дарував той лiс i тоту полонину, i менi нi в кого бiльше дозволятися.

6. i тугар вовк, що йшов передом у важкiй, понурiй задумi та мiркував над тим, як би то завтра стати гiдно i в цiлiм блиску перед тими та показати їм свою повагу та вищiсть …

7. – я хотiв сказати,- поправився максим,- хотiв сказати ще не так. боярине, вiддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душi своєї!

грiм з ясного неба не був би так перелякав тугара вовка, як тi гарячi, а при тiм простi слова молодого парубка. вiн вiдступив два кроки назад i прошибаючим, з гнiвом i погордою змiшаним поглядом мiрив бiдного максима вiд нiг до голови. лице його було недобре, аж синє, зуби йому зацiпило, губи дрожали.

– смерде! – скрикнув вiн нараз, аж дооколичнi гори залунали тим проклятим окликом.- що се за слова смiєш ти говорити до мене? повтори ще раз, бо се не може бути, щоб я справдi чув те, що менi причулося.

8. максим бачив тепер, що його надiї розбитi, що боярин надто високо мiряє, надто гордо глядить на нього.

9. хоч вихований при княжiм дворi i зiпсований гниллю та пiдлотою, вiн усе-таки був рицар, вояк, чоловiк i мусив вiдчути серцем хоч крихту того чуття, яке так сильно порушувало серце захара беркута. а притiм же вiн далеко не по щирiй совiстi виповiдав уперед свої слова про необмежену власть князя; його душа й сама не раз бунтувалися проти тої властi, а тут вiн тiльки хотiв заслонити показом на княжу власть свої власнi забаги такої ж властi. не диво, що слова захара беркута запали йому глибше в душу, нiж вiн сам того бажав. вiн перший раз зi щирим подивом глянув на нього, але заразом i жаль йому зробилося того велетня, якого упадок, по його думцi, був близький i неминучий.

10. я досi мовчав, але тепер менi велять говорити. чесна громадо! свiдоцтво моє проти боярина тугара вовка велике i страшне: вiн зра…

– мовчав досi, то мовчи i далi! – ревнув боярин, блиснув топiр, i митько вояк з розлупаною головою, окровавлений, упав додолу.