Твір на тему образ жінки-матері в творах шевченка "наймичка", "марія", "катерина".не з інтернета

Жінка - це храм любові і краси. тарас шевченко зобразив її у цих поемах якнайкраще, ідеалізувавши їх. цих жінок  об'єднувало одне - вони були покритками. усі люди ненавиділи таких дівчат, осуджували, цькували. доля не залишала їм вибору. ганна та марія не могли жити без своїх дітей, тому завжди були поруч із ними. катерина вирішила, що без чоловіка, який її ніколи не любив,  не може існувати. проте як би там  не було, жінку тарас шевченко описав дуже ніжно, з співчуттям   і турботою. тут вона   беззахисна та зламана долею. мати - найдорожче, що є на світі, треба її берегти, якою б вона не була.

Повідомлення на тему:
Микола Куліш
та його зв’язок з театром "Березіль".
Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім’ї бідняка. Тож і дитячі року сина степу минули в крайній нужді, а то ї злиднях.
У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули уваги й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя – няньчив дітей.
А після закінчення початкової школи чаплинські вчителі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олешківське1 міське училище.
Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хочеться вчитися! Найзаповітніша мрія – вступити до Петербурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голодний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості.
Замість омріяного університету – фронт. Розпочалася перша світова війна Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапорщиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи передової лінії. Протягом 1915-1917 років побував на віленському та волинському фронтах, був кілька разів поранений.
Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Микола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів.
Олешки захопили гетьманські війська. До їх рук потрапив і Куліш. П’ять місяців ув’язнення – визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводилось обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою …
Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає містечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху.
Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У. Від травня до червня – член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого наступу Денікіна разом із Червоною Армією "з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися на еміграції в Росії, іде в денікінське запілля".
У червні 1924 року Куліш завершив роботу над першим варіантом п’єси "97".
Роботу над комедією "Мина Мазайло" Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Після Нового року рукопис прочитав у театрі "Березіль". Режисер Лесь Курбас й актори були в захопленні. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював задавлені пухлини зловісного, войовниче наступального великодержавного шовінізму.
Популярність Куліша-драматурга зростала. 22 березня 1929 року прем’єра комедії "Мина Мазайло" відбулась у Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка. Й місяця не минуло – світло рампи п’єса побачила у славетному "Березолі". Через п’ять днів її вже грають франківці. Того ж 1929 року комедія ставиться в театрах Одеси, Вінниці, Херсона, Житомира, Маріуполя…
Коли ж розпочалися сталінські репресії, Микола Куліш був репресований. Спершу виключений з лав Комуністичної партії. Обгрунтування: "за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси". 8 грудня 1934 року під час похоронку Івана Дніпровського був заарештований на вулиці. Крім "участі" у міфічній групі "терористів", Кулішеві ще приписувалося членство в ОУН.
Разом з великою групою "націоналістів" драматург потрапив на Соловки. Вирок: десять років ув’язнення. Тримали Миколу Гуровича в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця.

Эту замечательную поэтическую строку великого поэта а.пушкина весьма логично продолжить не менее замечательной сентенцией великого украинского писателя н.гоголя: «знаете ли вы украинскую ночь? о, вы не знаете украинской ночи! »а знал ли ее сам николай васильевич – урожденный украинский шляхтич яновский, вошедший в мировой как великий писатель гоголь? над этим, скорее риторическим, вопросом наверняка задумывались многие двух минувших столетий, да и просто умеющие думать читатели его гениальных произведений. и ночь в гоголевской прозе – не просто поэтический образ, метафора. ночь, как естественная противоположность дня, нередко воспринимается как теневая сторона жизни людей. и не только современников николая гоголя, но и нас, ныне живущих на украинской земле.сдается мне, как сказал бы один из гоголевских персонажей, что именно эта сторона человеческого бытия больше всего интересовала писателя, в ней он искал и находил какие-то зерна истины, стремясь отделить их от плевел повседневности, обильно зараженных ложью, подлостью, предательством.ведь что есть на самом деле поэма гоголя «мертвые души», по сути, венчающая всё его творчество? это гротеск на современных ему хозяев российской империи – групповой портрет помещичьего класса, представленного в виде живых мертвецов. его сатирические образы выходят далеко за пределы разоблачения феодально-крепостнического общества 19-го века. кто сейчас сумел бы так броско и беспощадно описать жизнь современного украинского села, как и прежде, закрепощённого мертвенной властью теперешних плюшкиных и маниловых? но еще менее способны нынешние мастера слова дать подлинную характеристику  денежногочеловека – чичикова 21-го века, разъезжающего по стране с одной единственной целью: скупать всё и вся! подлец ли чичиков? – спрашивает читателя гоголь. «почему же подлец, зачем же быть так строгу к другим? теперь у нас подлецов не бывает, есть люди благонамеренные, приятные… справедливее всего назвать его: хозяин, приобретатель». вот, оказывается, в чём вина всего: приобретение! а разве в наши дни что-либо изменилось категорически? нет и нет! чем больше миллиардов «баксов» и «евриков» скапливается на закордонных счетах украинских олигархов, тем более нищает простой человек, нередко уже не имеющий не только хлеба насущного, но и возможности его заработать.тема «мертвых душ» в поэме гоголя возникает и как мертвая душа тех самых денег, отвергающая живую человеческую душу; для неё не существует ничего человеческого, для неё человек – лишь носитель чужого денежного мешка. и здесь, как и во многих других произведениях гоголя, доминирующую роль играет противопоставление жизни и смерти, света и тьмы, дня и ночи…так воспринимал н.гоголь окружающую действительность на склоне своей, столь непродолжительной жизни. а каково было его мировосприятие на заре писательской биографии, каким он сам был тогда? «зри в корень», – сказано у козьмы пруткова. корень же николая гоголя, как известно, украинский. родился он 1 апреля (не с тех ли пор отмечается день смеха? ) в сорочинцах на полтавщине в 1809 г., а учился в нежинской гимназии на черниговщине. и лишь в 19-летнем возрасте отправился он для поступления на службу в столицу империи санкт-петербург.в ту пору он еще далек был от писательского творчества, мечтая лишь о государственной деятельности в области юстиции. в одном из гимназических писем николай признается в этом своему дяде, поясняя, почему он хотел бы отдать свои силы подвигам именно на этом поприще: «неправосудие – величайшее в свете зло, более всего разрывало мне сердце». государственная служба представлялась юному гоголю благороднейшим трудом во имя счастья сограждан, а его идеалы, далёкие от официозных представлений, были согреты гуманизмом, патриотическим и гражданственным пафосом.с такими возвышенными мечтами появляется нежинский гимназист в суровой и серой северной столице. все здесь холодно и равнодушно к нему, к его восторженным мечтаниям. попав все же, после долгих хождений, попыток и унижений, на государственную службу, гоголь испытывает жестокое разочарование. «здесь всё подавлено, – пишет он матери, – всё погрязло в бездельных, ничтожных трудах». осуществить свои мечты, быть полезным соотечественникам оказалось петербург оказался иным, чем представлялось в провинциальном нежине. и гоголь обращается всеми своими помыслами к животворному источнику: к народу. он глубоко затаил едкую горечь разочарования, в душе его откладывались столичные чиновничьи впечатления, чтобы впоследствии оформиться в классические петербургские повести. но и они не могли вырасти на пустом месте – плодородной почвой для них стали детские и юношеские впечатления народной жизни его родины, вылившиеся в «вечерах на хуторе близ диканьки».